Читати книгу - "Гарун і море оповідок"

співала Бачет, а принц Боло вигукував:

 — Чудово! Просто чудово! — На що натовп чупвалів відповідав:

 — Та зупинить її хто-небудь, чи ні?

співала Бачет, а Принц Боло, що басував на своєму коні, мало не вмлівав від захоплення.

 — Ви тільки послухайте! — із захопленням вигукував він. — Незрівнянний голос, еге ж?

 — Незрівнянний! — долинуло з натовпу. — Його з нічим не зрівняєш, бо це не голос.

Боло дуже розсердився.

 — Юрбі не оцінити належним чином сучасного співу, — голосно промовив він до генерала Фоліанта й Мудри. — А тепер, якщо не заперечуєте, нам треба почати штурм Цитаделі.

І тут сталося диво.

Під їхніми ногами задрижала земля: раз, другий, третій. Захиталися будинки Чуп-Сіті, багато чупвалів (і ґупізирян також) закричали від жаху. Принц Боло впав з коня.

 — Землетрус! Землетрус! — загукали зусібіч, але то був не звичайний землетрус. Саме в цю мить Місяць Кагані зі страшенним дрижанням і трясінням обернувся навколо своїй осі до…

 — Он там, на небі! — кричали голоси. — Дивіться, там, над горизонтом!

… до Сонця.

Над Чуп-Сіті, над Цитаделлю сходило Сонце. Сходило воно дуже швидко, аж поки не зупинилося у них над головами й не почало пряжити з усією полудневою силою. Багато хто з чупвалів, серед них і Воїн Тіні Мудра, дістали зі своїх кишень і одягли досить таки модні темні окуляри.

Сонце! Воно геть чисто пошматувало пелену мовчання й пітьми, котрою чари Хаттам-Шуда окутали Цитадель. Чорній кризі темної Цитаделі сонячне проміння завдало смертельної рани.

Замки на брамі Цитаделі розтанули. Принц Боло, оголивши меч, галопом помчав крізь розчинену браму, а за ним Мудра та кілька Розділів Сторінок.

 — Бачет! — кричав Боло, женучи коня у бій. Почувши це ім’я, його кінь радісно заіржав.

 — Боло! — долинуло здалека.

Боло спішився і з Мудрою помчав угору по сходах, через двори й знову по сходах, а колони Хаттам-Шудової Цитаделі вже розм’якли від сонячної спеки й гнулися. Склепіння провалювалися, куполи танули. Обезтінені посіпаки Культмайстра, себто члени Союзу Застібнутих на Блискавку Губ, наосліп бігали туди й сюди, натикалися на стіни, збивали з ніг одне одного й несамовито верещали, забувши від страху про обітницю мовчання.