Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А наприкінці, коли він увігнав пазурі в асфальт і випнувся, вона ощерилася сотнею шипів і з судомним гарчанням впилася йому в горлянку, захлинаючись кров’ю, і ковтала її жадібно, доки наситилася.
Скинувши з себе мертве тіло, Мачуха підвелася і ступила в пітьму зруйнованих стін, і вони сховали її. Вона чекала, і ті, на кого черкала моя Мачуха, незабаром з’явилися. Запряжений у візок сліпий Байк, п’ятеро патлатих, зодягнених у світле чоловіків. Вони ніколи не тримали в руках зброї і знали тільки одне слово «любов», вони були надто вже незлобливими, аби щось змінити в цьому Місті. Вони не могли дати Містові мир, коли шукали розраду у зціленні поранених та ховали в землю мерців.
Вони підійшли до вбитого Стрільця, перевернули обличчям догори й закрили йому очі. Зняли з Байка сідло та відпустили його. А тоді, поклавши мертве тіло у переповнений такими самими тілами візок, повезли геть.
Мачуха пішла слідом. До найближчого цвинтаря, влаштованого серед нікому тепер не потрібних Асфальтових Полів.
— Ви вдова?
— Ні, — сказала вона. — Але я знала одного з убитих.
А коли вони закопали могилу і сказали їй:
— Прощавайте. Нехай з вами буде любов, — вона постояла ще трохи, поки візок зник серед віддалених будинків, а тоді нахилилася до могили і, погладивши її, сказала:
— Йди до мене, любий, йди.
П’ятеро відгукнулися на цей заклик. Але їй було добре з ними. З усіма п’ятьма.
— Убийте їх.
І я залишилася зовсім без друзів.
— А тепер візьміть її, — і до того, як мерці ступнули до мене. — Поїдемо до татуся. У нього до тебе є справа.
— Чудово, — сказала я.
У мене залишилося півобойми, через що тільки дві машини материного ескорту заклякли на Нічийній Землі назавжди.
— Не дурій.
— Не дурію, — відповіла я і побігла.
Мерці рвонули за мною.
Вони бігли мовчки і несли на собі герби всіх існуючих у Місті банд та всі види смертельних ран.
Нікому зробити розтин, нікому обмити, майже нікому оплакати.
У цьому Місті йшла війна, і всі мерці були молоді. Всі вони були воїнами і наздогнали мене на стоянці поблизу лікарні, коли я перестрибувала через авто. Не встигла підвестися, як вони обступили мене.
Мимо бігцем прокотили ноші:
— Ще один!
— Реанімаційна група!
— Ми втрачаємо його! — лікарі на ходу робили свою справу. Вони були занадто заклопотані, щоб помітити оточену мерцями Крихітку.
— Ще один!
— Ще!
— Ще!
Усі, кого пощастило підібрати на Нічийній Землі, поранені Патрульні, Народжені Вночі і Ті, що Стоять за Спиною У.
— Є іще хтось?
— Немає.
Стоянка знову збезлюдніла.
— Підводься, — сказав мені мрець.
— Ні-і, — сказала я, сіла і притислася до машини.
— Підводься!
А щоб мені було зрозуміліше, він видобув пістолет.
— Гаразд, — я сперлася на авто й посміхнулася, впізнавши кожен зі ста слідів куль на ній. — Я вже підвелася.
Помахавши тим, що сиділи в машині, я зробила крок убік, даючи їм вибратися з неї.
— Ім’ям закону, — сказала я, коли з машини вибрався Пес.
— Дозвольте відрекомендувати, — посміхнулася я, коли з машини виліз Залізний Чоловік. — Це і є закон.
— Я хочу бачити твій герб, — сказав мрець.
— Герб? — перепитав Пес, повертаючись до Залізного Чоловіка. — У мене?
— Жартую, — відповів той, і вони вистрелили, перетворюючи мерців на мерців.
— Здрастуй, Крихітко.
— Цуцик, — сказала я.
Розділ 8Будинок був такий самий: величезний і сірий. Тільки тепер його вікна затуляли мішки з піском, а в коридорах лежали матраци, на яких спали колеги Залізного Чоловіка та Пса.
Як ти можеш поїхати додому, коли проти тебе воює все місто?
Як ти можеш мати родину,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша», після закриття браузера.