Читати книгу - "Заборонені чари"

Кейт ледве стримав стогін. Він саме думав про два шокери, що зберігалися в сейфі на третьому поверсі. Вочевидь, Джейн узяла один з них, а другий напевно залишила на місці. Враховуючи різницю в часі, Кейт зміг би після її переходу збігати нагору, відчинити сейф, взяти шокер, налаштувати його на широке розсіяння, повернутись назад і, ввійшовши в портал, вистрілити поперед себе — у якому б куті кабінету не перебувала Джейн, її обов’язково зачепить. Проте за хвилину з четвертю (п’ятнадцять секунд помножити на п’ять) він явно не встигне. Замало часу навіть з таким його прискоренням…

Стоп! Але ж можна зіграти не на прискоренні часу, а на його вповільненні…

Щойно Джейн зникла в тумані під аркою, Кейт стрімголов кинувся за нею. Сестра припустилася грубої помилки, не наказавши йому відійти якомога далі від порталу. Схоже, вона ніколи не замислювалася над тим, які переваги може дати різниця в плині часу. Особливо, коли ця різниця така значна — одна секунда в світі Конорів минає за п’ять з гаком секунд на Патрії.

Джейн не встигла не те що відступити на кілька кроків углиб кімнати і зайняти зручну для зустрічі брата позицію. Проминувши портал, вона наштовхнулася на ґобелен і лише почала піднімати руки, щоб прибрати цю несподівану перепону, коли на неї налетів Кейт і повалив на підлогу.

Завдяки килимові, падіння вийшло м’яким і майже безшумним. Однак цього вистачило, щоб Джейн цілком розгубилася і без найменшого спротиву дозволила Кейтові забрати в неї Ключ та шокер.

— Негідник… — простогнала вона.

— Аж ніяк, — заперечив він. — Я лише захищався.

Кейт звівся на ноги, допоміг встати сестрі й сказав:

— Вибач, але я мушу обшукати тебе.

Джейн зацьковано зиркнула на нього. Найбільше Кейт боявся, що зараз вона закричить, але сестра понуро мовчала, а її вродливе обличчя спотворила ґримаса безсилої люті й досади.

У Джейниних кишенях він виявив її власний Ключ, кілька ключів з маленької літери — від будинку та машини, а також почату пачку сигарет і простеньку запальничку. Остання була з прозорим корпусом, що виключало будь-які сюрпризи, проте Кейт конфіскував її з іншими речами.

— І що далі? — запитала Джейн.

Кейт гірко посміхнувся на згадку про те, що з таким самим запитанням він звертався до сестри лише кілька хвилин тому.

— Передовсім оце, — скерувавши свого Ключа на портал, Кейт деактивував його разом з порталом на Патрії. — А далі за обставинами.

Джейн підібгала губи, кинула на брата сповнений ворожості погляд і повільно пройшлась по кабінету, з удаваною байдужістю розглядаючи огорнене присмерком оздоблення кімнати.

Кейт сумно дивився на неї й думав про те, які вони з сестрою далекі одне від одного. І як це контрастувало з їх дитячою близькістю, коли вони були найліпшими друзями і без найменших вагань обмінювалися своїми найпотаємнішими мріями та переживаннями. Прірва між ними виникла десять років тому, і з часом вона лише ширшала та глибшала. Кейт усвідомлював усю глибину своєї провини, був сповнений каяття, прагнув за всяку ціну виправити свою фатальну помилку, але Джейн рішуче відкидала будь-які його спроби примиритися…

Одночасно Кейт думав про те, що сталося. Його таємницю розкрито — але як? Де він помилився? Чим виказав себе? І хто ще, крім сестри, знає про це?

Лише в одному сумнівів не було: наразі Джейн діяла самостійно, на свій страх і ризик, про що свідчила її дилетантська поведінка. Якби засідку орґанізував хтось старший і досвідченіший, наприклад батько, він би не дозволив Джейн розігрувати цю виставу, а просто підстрілив би Кейта з шокера, щойно той відкрив шлях до світу Конорів. Це було все, чого потребували Послідовники. Подальші ігри з Кейтом не мали ніякого сенсу і могли лише зашкодити.

Що ж тоді виходить?..

— Ти стежила за мною? — запитав Кейт у сестри.

Вона повернулась і зухвало глянула на нього.

— Так, стежила! А що?

— Тихше, не кричи. Чого доброго, нас почують і схоплять як злодіїв.

— З якого це побиту? Хіба ти не Марічин гість?

— Ні, — відповів Кейт. — Вона нічого не знає.

На Джейнинім обличчі відбився безмежний подив.

— Ти хочеш сказати, що вона взагалі нічого не знає? Ні про тебе, ні про нас? Ти їй нічого не говорив?

Кейт хотів був відповісти, що вчора натякнув Маріці про небезпеку, але останньої миті стримався.

— Ні, нічого.

Джейн похитала головою.

— Отакої! А я думала, що ти вже їй звірився. Думала, що ходиш сюди на зустріч з її родичами й виказуєш їм наші секрети… — Вона пильно подивилась на нього. — Та раз Маріка нічого не знає, що ти тут робиш? Що ти робив тут позавчора? І в понеділок? І двічі на минулому тижні?

Кейт збентежено відвів очі.

— Я… просто…

— Розумію! — Джейн зневажливо пирхнула. — Либонь, порпаєшся в її речах. Особливо в білизні. Збоченець!

Кейт не знав, що й сказати. Він сам не міг гаразд пояснити собі, навіщо раз по раз відвідує Марічине помешкання, без крайньої необхідності наражаючи себе на ризик викриття. Проте його вабило сюди з неподоланною силою. Йому подобалося ходити цими безлюдними покоями, що були для Маріки рідним домом, торкатися до предметів, яких торкалася її рука, і (що правда, то правда) порпатися в речах, які вона носила. А ще Кейт потай сподівався, що одного разу Маріка застане його тут, і тоді він буде змушений розповісти їй усе про Послідовників…

— До речі, — знов озвалася Джейн, і Кейт з подивом виявив, що вона тримає в руках щось схоже на жіночий халат. — Можеш і його помацати. Він ще тепленький.

— Що? — перепитав Кейт, швидко