Читати книгу - "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара"

Червона кіннота спробувала йти в погоню, але наштовхнулась на вогонь трьох кулеметних тачанок й такий шалений опір кубанців, що збилась в купу й не наважилась переслідувати їх далі.

Кулемети на німецькі кінні коляски наказав ставити ще Григор'єв, повернувшись від Махна з Гуляй-Поля…

…Надвечір вийшли з лісів до якогось села. Бабця на греблі сказала, що тут давно не бачили комісарів. Максим з полегшенням відвів за спину карабін на широкому ремені. Вірний друг: «маузер-98», кращий з карабінів світової війни! М’який у маслі хід затвору, потужний патрон. Зі свого «гвинта» Рудь збивав вершника за сімсот кроків. Швидкий у перезаряді, карабін бив шість стрілів за чотири секунди! Якось у бою з загоном Дев’ятої дивізії Рудь застрелив з нього п’ятьох будьонівців, ще двох зарубав шаблею. Виходить, що сам-один знешкодив відділок червоної сотні…

Козаки на конях витягнулись вулицею. Валка йшла селом, й люди подекуди виходили до повстанців. Об’їжджаючи яр, Максим втрапив стременом у сучок й ледь не вивихнув ногу. Рудь зупинився, зліз із коня. Якийсь дядько попереду підійшов і забалакав з Суботою. Степан кивнув й наздогнав Уварова. Щось сказав тому. Вони взяли двох казаків і звернули до сусіднього двору.

— Що там? — спитав Максим Покотила.

— Дядько каже, тут живе хтось з холодноярських.

— Ану, спитай хто саме, — насторожився Рудинський.

Покотило повернув до двору, нахилився з коня до дядька, потім дзигою крутнувся й полетів назад до Рудя.

— Його прізвище — Герасименко…

— А звуть?

— Каленик.

— Тож зрадник! — крикнув Платон Салата. — Він ще в березні втік до «красних»! Кажуть, був у розстрільній команді!

— Зупиніть Федора!

Та було вже пізно. Саме в цю мить Уваров ступив на ґанок.

… З тріском вилетіли зсередини двері, і з хати з ревом вискочило неждане. На порозі виник здоровенний дядько в дірявій сорочці, з вибалушеними зі страху очима, й лише потім Максим помітив вороний проблиск на рівні стегон.

Вдарив громовий вибух. Федора відкинуло з ганку — на долю миті раніше, ніж Степан вибив залізне дуло…

Придурка вмить посікли на капусту. Ще не сплинули з рушниці порохові цівки диму, як з боків вже хижо свистіли шаблі й на брудній — та все'дно ще білій сорочці репнули вузькі й довгі надрізи. Каленик ще лупав безтямно тими своїми одурілими очима, коли сорочка з нього шматками впала на землю й з грудей вдарили червоні приски…

Уваров на землі ще дихав — та був вже мертвий…

— Яка дурна смерть! — тільки й сказав Нечай…

Червень 1919 р.

Уварова поховали в лісі біля сільця Раківці.

— Якби не сучок — у ту хату я міг зайти першим, — сказав Максим Покотилу.

Червоні перепинили всі дороги на Шполу. Рудь відхилився на південний захід й вів свій загін лісами. Наступного дня його наздогнали люди від Семена Гризла. До коня Максима пробився хвацький старшина в шапці з чорним шликом.

— Семен із загоном у Сухій Калигірці. Почув про ваш бій під Райгородом, послав по тебе, каже: «Скажи Рудю, що я повернувся!» В Мокру Калигірку вчора зайшла «каральна» дивізія комуняків. Вже сьогодні розстріляли двадцять селян за поміч повстанцям. Арештували ще чоловік тридцять, мабуть, почнуть стріляти взавтра. Семен каже, якщо можеш — вийди на поміч. Це займе всього один день, а потім можеш іти собі куди треба. Хоче вирізати к чорту те кодло!

— Скажи Семену — я буду… Приведу три кінні сотні. Сьогодні до заходу сонця.

— З нами Іван Лютий-Лютенко з загоном. Якщо будеш ще й ти — тоді сил вистачить для бою!

…З Семеном здоровкались нашвидкуруч — було вже за північ.

На околиці зайшли тихенько, десь близько третьої ранку. Якраз коли найміцніший сон, й вже недовго до сходу. Як хтось і втече, далеко втекти не встигне. При світлі легше шукати. Коней залишили в полі за селом під охороною десятка козаків. Планував операцію Семен разом з Лютим-Лютенком. Спочатку відділи Семена зайняли північну й західну околиці, Лютенка — південну, Рудя — східну. Ніхто не втече, ніхто! Потім пластуни-розвідники Рудя зайшли з чотирьох боків і вирізали караульних, тільки один раз хтось кавкнув. Нічна темна маса козаків зайняла центральну вулицю села, розтеклися дворами, розставили людей під вікнами — й одночасно, по команді, ввірвалися в хати, в яких спали червоні.

Упізнавали по формі, складеній біля ліжка, по чужій мові, по розрізу очей — третина «дивізії» були китайці. Червоні командири возили з собою дівок. Спочатку мовчки орудували шаблями, потім почалися постріли, в селі піднявся ґвалт. Декому з більшовиків удалось втекти через комори, й вони біліли в спідньому в садах і городах. Козаки били їх з «гвинтів», як зайців на полі в безсніжну зиму.

Потім, як усе було скінчено, Семен наказав прочесати в селі всі кущі й скирти, навколишні ліски та луги. Комісарів і китайців у спідньому знаходили й стріляли на місці. Місцевим недотепам, які поласились на совєти, дали шопмолів й можливість перейти до повстанців…

Липень — серпень 1919 р.

Від Сухої Калигірки Рудь скоро вийшов на Шполу — до Тютюнника. Привів свої три сотні кінних й триста піхоти, якій вдалося розпорошитися й вийти