Читати книгу - "Кінець світу в Бреслау"

— Приведи її, — кинув Мокк.

Очі Міці тепер були сповнені покори. Вона сіла на ліжку й зітхнула аж ніяк не пристрасно. Навпаки, вона дрижала від страху.

— Знаєш, що я тепер з тобою зроблю? Висиплю порошок за вікно й запроторю тебе надовго до в’язниці. Це буде мій добрий вчинок, я вилікую тебе від кокаїнізму, — Мокк відчув у шлунку важке м’ясо качки. — А може, ти не хочеш, аби тебе вилікували й тобі залежить на товарові? А може, розповіси мені щось про рудого п’яного чоловіка, який був у тебе сьогодні? Що він говорив і куди пішов, золотко?

— Він був тут близько шостої. Займався цим зі мною, а тоді спитав, де тепер Анна Золота Рибка, — Міці була вже не такою переляканою, зате більш балакучою. — Я йому сказала, що вона тепер сидить у ганделику в Ґабі Зельт. Певне, він пішов туди.

— Він пояснив тобі, навіщо шукає Анну Золоту Рибку?

— Такі, як він, нічого не пояснюють.

Мокк кивнув Віртові й Цупіці, й полишив Міці саму зі своїми докорами сумління. Відчуття нудьги минуло. Його розпирала гордість від володіння такими справними лещатами, з яких не втік ще ніхто: ані Урбанек, ані Міці, ані колись Вірт і Цупіца, які не кажучи ані слова, супроводжували його під час цієї одіссеї по ганделиках і забігайлівках. Збігаючи сходами, Мокк побачив перелякане обличчя Урбанека. Зупинився. Кожен різкий рух нагадував йому про залиту горілкою качку. Раптом він усвідомив, що лише одна особа не піддалася лещатам, лише одна особа не могла знайти собі місця в його упорядкованому, педантичному світі.

— Цей «кокс», що, досі в тебе? — запитав у Вірта.

— Так, — пролунала відповідь.

— Віддай його їй, — повільно мовив Мокк. — Не намагайся зробити світ кращим. Ти для цього не досить вправний.

За мить троє чоловіків сиділи в машині. Цупіца спитав щось на мигах у Вірта. Вірт махнув на нього рукою й запустив двигуна.

— Чого він хоче? — Мокк очима показав на Цупіцу.

Якусь хвилину Вірт вагався, чи сказані ним слова не зашкодять авторитету радника, і переклав запитання Цупіци, намагаючись пом’якшити його різкість:

— Він питається, чому цей швейцар і шльондра були такі зухвалі й не боялися вас.

— Скажи йому, що вони не знали, хто я такий і покладалися на свого шефа, у якого гарні зв’язки в поліції, і думали, що той мені не по зубах.

Вірт переклав, і Мокк зауважив зневажливу посмішку на обличчі бандита, що вів машину.

— А зараз переклади йому докладно кожне моє слово, — Мокк примружив очі. — Я добре знаю шефа цього борделю. У суботу й у вівторок ми з ним грали в бриджа. Дівка й швейцар вже мене добре знають. А твій Цупіца теж хоче зі мною ближче познайомитися? Якщо ні, нехай припинить свої насмішки.

Вірт переклав, і Цупіца, одразу змінившись на виду, почав дивитися ліворуч, на порожній зимовий пляж над Олау.

— Але дівчата в нього, є на що глянути, — Вірт намагався розпружити атмосферу. — Ота Міці була нічогенька…

— На дівках він знається дуже добре. Щодня має з ними справи, — відказав Мокк, силкуючись пригадати, як виглядала Міці.

Забігайлівку Труша в кам’яниці «Під Чорним Цапом» на Крулль-штрасе напроти пічної майстерні Лібхена прозивали за прізвищем енергійної управительки «ганделиком Ґабі Зельт». Віконниці будинку завжди були зачинені, що пояснювалося передусім бажанням зберегти спокій та непомітність. Власниці не залежало на нових клієнтах, а крім того, вона хотіла уникнути цікавських поглядів дітлахів з навколишніх подвір’їв і дружин, що шукали пропалих чоловіків. Клієнтура була постійною: дрібні злочинці, вічно п’яні колишні поліцейські, молоді дами з вищого товариства, які шукали нових вражень, а також більш чи менш таємничі «королі життя». Усіх їх поєднувала сильна пристрасть до білого порошку, точно відміряні дози якого, загорнуті в білий пергаментний папір, продавці носили за внутрішніми стрічками капелюхів. Тож капелюх був ознакою дилерів, які щодня у туалеті здійснювали близько десяти оборудок. Саме «кокс» був основним товаром у ганделику Ґабі Зельт. Колишня «мадам», яка носила це прізвище, була лише фігуранткою, яка за чималі гроші позичала своє ім’я справжньому власникові фірми, аптекареві Вільфрідові Гельмові, головному виробникові кокаїну в Бреслау. Поліція закривала очі на торгівлю, що квітнула в Ґабі Зельт тоді, коли завдяки інформаторам вдавалося схопити якогось незалежного від Гельма торговця кокаїном або злочинця, який вирішив витратити тяжко зароблені гроші на наркоту. Коли ж інформатори мовчали задовго, поліцейські з комісії по наркотиках влаштовували на відвідувачів ганделика справжню облаву, що дозволяло спіймати хіба що дрібну рибку з півсвіту. Тоді вони могли спокійно поповнювати свої картотеки, а Ґабі Зельт і аптекар Гельм полегшено переводили подих, бо такі облави додавали їм поваги в очах підземного світу.

Мокк про все це чудово знав, але будучи шефом іншого відділу, не втручався в справи поліцейських, що займалися наркотиками. Тож у Ґабі Зельт його не знали, і ніхто не мав би звертати на нього надмірної уваги. Одначе тут Мокк помилився. Невдовзі по тому, як вони опинилися за дверима, прикрашеними вивіскою з рекламним написом «Das beste aller Welt, der letzte Schluck bei Gabi Zelt»,[26] і сіли на довгій лаві з погано обструганих дошок, до Мокка підійшов елегантний чоловік і провів наманікюреним пальцем по носі. Хоча Моккові цей знак був відомим, на його обличчі відбився подив: вперше в житті його прийняли за торговця кокаїном. Він швидко зрозумів причину: він забув зняти капелюха. Мокк зняв капелюха й відіслав чоловіка помахом руки. Спантеличений наркоман запитально глянув