Читати книгу - "Кінець світу в Бреслау"

Іще один чоловік сидів у капелюсі, та він був так зайнятий розвагами з дебелою жінкою, що важко було припустити, наче він прийшов до забігайлівки з якоюсь іншою метою. Цей добродій щохвилини сягав до великого акваріума й витягав з нього рибку. Тоді підносив її до грудей своєї подружки, а вона приймала тріпотливе створіння між свої великі голі груди. Тоді чоловік із тріумфальним вигуком занурював руку поміж цицьками й витягав звідти рибку. Кілька п’яничок і слізливий мандолініст мляво аплодувати цьому видовищу. Оплески були ріденькими, бо цей номер жінка демонструвала вже років із двадцять, і всі бувальці поганеньких ганделиків знали його аж надто добре. Від цього й повелося її прізвисько «Анна Золота Рибка». Мокк теж не вперше побачив цей жарт із «цицькатим дивом», а в любителеві риболовлі він безпомильно упізнав кримінального вахмістра Курта Смоложа, новоспеченого алкоголіка.

Мокк виплюнув на підлогу ковток паскудного пива, яке ледь чутно відгонило бензином, запалив цигарку й став чекати, коли Смолож його помітить. Невдовзі так і сталося. Смолож, повертаючись від акваріума, весело глянув на трьох чоловіків, які пильно приглядалися до нього, і його грайливий настрій де й подівся. Мокк підвівся, проминув Смоложа і, не кажучи й слова, рушив у бік туалетів, що містилися в темному коридорчику, захаращеному ящиками від пива й горілки. У кінці коридорчика були масивні двері. Мокк відчинив їх й опинився на крихітному подвір’ячку, на дні темного колодязя, за чиї стіни правили позбавлені вікон стіни трьох будинків. Він відхилився й підніс обличчя до захмареного неба, звідки повільно спадав білий пух. За мить біля нього стояв Смолож. Вірт і Цупіца залишилися в приміщенні, виконуючи наказ радника, який не бажав мати жодних свідків під час розмови з підлеглим. Мокк поклав Смоложеві руки на плечі і, незважаючи на сморід перегару, наблизив до нього обличчя.

— У мене сьогодні був важкий день. Уночі мене покинула дружина. Мій близький співробітник, що мав за нею стежити, цього не зробив. Єдина особа, якій я довіряв, не виконала мого таємного наказу. Натомість вона порушила урочисту, складену в церкві обітницю більше ніколи не пити.

Мокк не витримав смороду перегару й відвернув обличчя від Смоложа, встромивши тому в рота цигарку. Вахмістр захитався навсібіч, і неминуче впав би, якби не сперся спиною на цегляну стіну.

— Моя дружина мене зраджувала. Мій колега щось знає про це, але не хоче признатися, — продовжував Мокк. — Але зараз він мені про все розповість, а також про те, чому він почав знову пити.

Смолож провів пальцями по обличчю й відгорнув з чола вологі від снігу пасма волосся. Він марно силкувався їх зачесати. На його обличчі годі було щось прочитати.

— У мене був нині важкий день, — голос Мокка переходив на шепіт. — У моїх лещатах була циганка, гардеробник, шльондра й бандит. Я втомився, і мені набридло шантажувати людей. Не примушуй мене, аби я це робив. Я почуватимусь паскудно, коли притисну когось, хто був чи є мені близький. Позбав мене цього, прошу тебе…

Смолож добре знав, що Мокків шепіт віщує найвищий рівень допиту, зараз пролунають незаперечні аргументи. Згадка про Франціску підтвердила Смоложеві, що Мокк такими аргументами володіє.

— Тааак, — видушив він. — Оргії. Барон фон Гаґеншталь, Елізабет Пфлюґер і ваша дружина. Вони з бароном і між собою. «Кокс».

Розум Мокка у важких ситуаціях шукав підтримки в тому, що було вічним і незнищенним. Він пригадав собі найкращі молоді літа: університет, старих сивих професорів, які вічно сварилися між собою, запах промоклих пальт, семінари, на яких дискутували латиною, й цілі сторінки визубрених напам’ять античних віршів. Пригадувалося одне місце з Лукреція, у якому йшлося про «палаючі стіни світу». Зараз палав мур, що оточував подвір’я. Цегла, на яку він сперся долонями, горіла, а сніжинки падали йому на голову, пекучі, як краплини киплячої олії, «В іншому місці Лукрецій писав, — подумав Мокк, — про кохання як трагічне й вічне прагнення, яке неможливо втамувати. Про коханців, які кусають одне одного, аби за мить знову мріяти про нові укуси». Він пригадав собі історію безнадійно закоханого римського поета, одного з перших poètes maudits,[27] який вчинив самогубство у віці сорока чотирьох років. Подумав про свої сорок чотири і про маленького вальтера, що обтяжував внутрішню кишеню його піджака. Світ палав, а серед flammantia moenia mundi[28] стояв зраджений чоловік, жалюгідний рогоносець, нещасний і безплідний нікчемник.

— У басейні, — белькотів далі Смолож. — Баронів охоронець схопив мене. Я мусив роздягнутися. Гімнастичний зал. Стінка. Там мене сфотографували. Я голий із прутнем у лапі. Тоді на тлі тієї ж стінки ваша дружина з розкритим ротом. Сказали: «Припини стежити, бо інакше Мокк отримає фотографію. Фотомонтаж. На ньому його дружина й ти…»

Світ палав, коханці розгризали одне одному вуста, віроломні дружини зраджували чоловіків у басейнах, музикальні блондинки з ніжним дитячим голосом ставали навколішки перед аристократами, що шукали собі розваг, а друзі забували про дружбу. Світ палав, а Лукрецій, співець вогню, вживав якийсь наркотик, що мав зробити його привабливішим для його холодної обранки, а натомість став причиною його божевілля. Світ палав, а байдужі боги сиділи мляві й бездіяльні на своїх комфортабельних небесах.

Мокк витяг вальтера й приставив до злиплого від снігу Смоложевого волосся. Той повернувся обличчям до стіни. Мокк зняв вальтера із запобіжника. У вбогій кімнатці рудоволосий малюк їв манну кашу. «Він уб’є татка?» — спитав він по-чеськи молоду циганку. Мокк заховав пістолета до кишені й сів на сніг. Він був п’яний, а кишеню йому відтягував важкий вальтер. Темний колодязь поволі вкривався сніговим килимом. Смолож чекав на виконання вироку, а Мокк ліг на землю й притис до неї обличчя. За п’ять хвилин він підвівся й наказав Смоложеві