Читати книгу - "Очікування шторму"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Попов знітився, навіть почервонів:
— Не знаю… До нього додому вона давно не ходила. Та вони разом працювали. Зустрічалися майже щодня.
5
Цілий день небо хмурилося, хмари пливли низько, над самими дахами. Пливли, наче судна, одна за одною. Іноді вони огинали сонце, іноді заслоняли його. Спекоту змінював дощ. Задуху — вітер. У будинках стукали вікна. Дзвеніли шибки…
Наступав вечір…
— Таким чином, — говорив Боровицький, — ми визначили три етапи революційного руху на Кавказі…
Він проводив політбесіду з співробітниками Донського і міського карних розшуків, зі всіма тими, хто цього вечора опинився на Червоноармійській, 39.
За вікном ударив грім. Рама гойднулася. Каїров узяв мармурове прес-пап'є, просунув його між рамою і підвіконням. Дощ раптово полив з незвичайною силою, та вода не заливала вікно. Вітер зносив її до тротуару. Вона вигиналася помітно, наче вітрило, закипала на асфальті білими рясними бульками. У вікнах почало спалахувати світло, розмите, оранжеве, схоже на полиски багать.
Відчинилися двері. З вікна потягнуло вітром, наче з труби. На порозі стояв співробітник у новій міліцейській формі, з червоною пов'язкою на лівому рукаві.
— Чергові оперативники по міському карному розшуку, на вихід! — крикнув він дзвінким хлоп'ячим голосом.
Троє оперативників піднялися, зняли зі спинок стільця піджаки, рушили на вихід.
— Що сталося? — запитав Боровицький.
— Убивство на Олександро-Невському кладовищі! — по-молодечому бадьоро доповів міліціонер. — Громадянина знайшли з фінкою в грудях. І записку: «В усьому винна вона».
— Може, й винна, — неголосно зауважив хтось.
— Гаразд, не будемо відриватися! — суворо сказав Боровицький. — Продовжимо заняття…
Після занять Боровицький попросив Каїрова до себе в кабінет. Перш ніж розпочати розмову, Боровицький увімкнув світло, запнув штори. Тільки після цього відкрив одну раму.
Дощу не було. Долинало цокання кінських копит об бруківку, рідше — шарудіння автомобільних шин. Десь у темряві, на Дону, басом гув пасажирський пароплав.
Боровицький пройшов до столу, відсунув настільну лампу, зроблену у формі товстенького янголяти, який спрямував зір у блакитний, наче ясне небо, дашок.
На письмовому столі лежало скло, а під ним — різноманітні папірці, в тому числі календар і один цікавий документ.
«ПОСТАНОВА
Сєверокавказького Крайового відділу праці
22 січня 1927 р. № 2 м. Ростов н/Д
1. На основі ст. III Кодексу Законів про працю, проведення робіт у 1927 р. забороняється в такі святкові дні:
1 січня — Новий рік.
22 січня — День 9 січня 1905 р. і День пам'яті В. І. Леніна.
12 березня — День повалення самодержавства.
18 березня — День Паризької комуни.
1 травня — День Інтернаціоналу.
7 листопада — День пролетарської революції.
Примітка: День прийняття Конституції Союзу PCP святкується в першу неділю липня місяця, тобто в 1927 p. — 3 липня.
2. Крім указаних вище святкових днів, на основі ст. 112 Кодексу Законів про працю на 1927 календарний рік установлюється по краю 8 таких додаткових днів відпустки:
23 квітня — страсна субота.
25 квітня — 2-й день пасхи.
2 червня — вознесіння.
13 червня — духів день.
6 серпня — спас.
15 серпня — перша пречиста.
25–26 грудня — різдво…»
— Так, — сказав Боровицький. — Сьогодні субота, одинадцятого червня. Мірзо Івановичу, поїдеш завтра. В Сєверокавказьку будеш тринадцятого. В духів день. Може, це й краще, що він неробочий. Вулиці будуть людні. Споживання вина збільшиться.
— Це добре, — сказав Каїров.
— 1 я так думаю, — погодився Боровицький. — Отже, в Сєверокавказьку ти жодного разу не був. Що тобі про нього сказати? Місто гарне, сам побачиш. Населення шістдесят тисяч. Мінеральні джерела. Тому людей там тепер, звичайно, більше, ніж числиться офіційно. Місто багатонаціональне. П'ятдесят вісім процентів росіян, тринадцять процентів осетинів, одинадцять процентів вірмен. Живуть там грузини, перси, греки, євреї, поляки, українці, татари, німці, інгуші. Отак. Що ще? Комунальні підприємства: цегельно-черепичний завод, водогін, механічні майстерні, електростанція, що працює вкрай погано, спирто-горілчаний завод Держспирту. Працює чудово. Ремонтні майстерні Північно-Кавказької залізниці. Друкарня. В оренді в приватних осіб: гільзова фабрика, консервний завод, пивоварний завод і млин. Нудно?
— Ні. Чому ж? — спокійно відповів Каїров.
— Справді, чому ж? — Боровицький сів за стіл. Кивнув у напрямі крісла: — Сідай, Мірзо… Кажи. Я — весь увага.
Крісло стояло між вікон, пухке у бильцях, у спинці, однак саме сидіння було дірчасте й обвисле, як старий проколотий м'яч.
— План мій простий, — сказав Каїров уже з крісла. — Але спочатку я висловлю деякі міркування.
На цьому місці його обірвав телефонний дзвінок. Боровицький зняв трубку. Крикнув:
— Так! — і зразу зрадів: — Де взяли? На Сінному базарі? Так… Без шуму? Молодці! Хвалю! Починайте допит, через півгодини підійду. — Боровицький поклав трубку. Сказав Каїрову: — Сову взяли. Він і гармату витягнути не встиг.
Каїров не мав уявлення, хто такий Сова. Тому змовчав. Боровицький зрозумів інакше: мовляв, образився. Сказав:
— Вибач, що перервав тебе. Викладай супутні міркування.
Усе-таки Боровицький виглядав молодо. Ледве тягнув на тридцять. Але Каїров знав, що вони ровесники.
— Перше, — почав Каїров, — необхідно зв'язатися з учителькою Лосевою й одержати від неї листи дружини осавула Кратова. В листах можуть бути якісь прізвища, адреси, навідні обставини. Обов'язково треба уточнити, кому й коли розповіла вчителька про листи денщика Василя, з ким вона радилася, перш ніж звернутися до нас. Друге: в Крайове адміністративне управління лист надійшов звичайною поштою. Про всяк випадок необхідно поцікавитись: як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.