Читати книгу - "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"

побачив дві клямри. Він звелів своїм людям під'їхати до скрині з того боку і, прив'язавши канат до однієї з клямр, тягти її до корабля. Діставшись до судна, він розпорядився прикріпити другий канат до кільця зверху скрині й підняти її на талях, але весь екіпаж спромігся підняти її тільки на два чи три фути. Потім вони побачили мою палицю з хусточкою, вистромлену з отвору, й вирішили, що там, мабуть, ув'язнено якихось нещасливців. Я спитав, чи не бачив капітан або хто-небудь з його екіпажу на той час, коли помітили мене, величезних птахів у повітрі. Капітан відповів, що, поки я спав, він обговорював з матросами ті чудні обставини, за яких мене було знайдено, і один з них казав, що бачив трьох орлів, які летіли на північ, але не помітив, щоб вони були більші, ніж звичайні. Я пояснив собі це явище тим, що птахи летіли дуже високо, а капітан не зрозумів причини мого запитання. Далі я запитав його, як далеко ми, на його думку, від землі; він відповів, що, за найточнішими його підрахунками, ліг за сто. Я запевняв його, що він помиляється майже вдвічі, бо я покинув землю не більш як за дві години перед тим, як упав у море. Тоді він знову почав думати, що в голові в мене не все гаразд; натякнувши мені на це, він порадив піти й лягти у відведеній мені каюті. Я запевнив капітана, що його люб'язна гостинність та приємне товариство дуже добре вплинули на мене і розум мій тепер здоровий, як ніколи. Тоді він споважнів і попросив дозволу відверто спитати мене, чи не з'їхав я з глузду через якийсь тяжкий злочин, що за нього мене, з наказу якогось владаря, покарано ув'язненням у тій скрині; адже в деяких країнах великих злочинців пускають у море116 на дірявому човні без провіанту; та він, хоч і шкодує, що взяв на свій корабель таку лиху людину, проте дає мені слово честі висадити мене цілого та неушкодженого в першому ж порту, куди ми прибудемо. До цього він додав, що підозра його набагато зросла після безтямних слів, з якими я спочатку звернувся до матросів, а потім і до нього з приводу моєї кімнати чи скрині, а також після моєї незвичайної поведінки та неспокійних поглядів за вечерею.

Я попросив капітана терпляче вислухати мою історію і правдиво розповів про все, що трапилося зі мною після мого від'їзду з Англії і до того часу, як вони знайшли мене. А що правда завжди проторує собі шлях до здорового розуму, то цей до певної міри освічений та, безумовно, чесний чоловік незабаром переконався в моїй щирості та правдивості. На підтвердження своїх слів я попросив капітана, щоб він звелів принести в каюту мій комод, ключ від якого лежав у мене в кишені (на той час капітан уже розповів мені, як обійшлися матроси з моєю кімнатою). Я відчинив комод при ньому й показав йому невеличку колекцію дивинок, зібрану мною в країні, звідки я видобувся таким незвичайним способом. Там був гребінець, зроблений з бороди короля, і другий - з того самого матеріалу, але за спинку в ньому правив урізок нігтя з великого пальця її величності. Була колекція голок та шпильок від фута до пів-ярда завдовжки; четверо осиних жал, кожне з добрячий цвях; кілька волосин з гребінця королеви та золота каблучка, яку вона люб'язно подарувала мені, знявши з мізинця й надівши мені на шию, як намисто. Цю каблучку я хотів був подарувати капітанові як віддяку за його гостинність, але він рішуче відмовився прийняти подарунок. Я показав йому також мозоль, зрізаний мною власноручно з ноги однієї придворної дами; він був завбільшки з кентське яблуко117 і такий твердий, що, повернувшись до Англії, я зробив собі з нього келих і вправив його потім у срібло. Нарешті, я звернув його увагу на пошиті з мишачої шкурки штани, що були тоді на мені.

Я ледве умовив капітана взяти собі зуб одного лакея, помітивши, що той зуб він розглядає з особливою цікавістю, очевидно, глибоко вражений. Він прийняв його з подякою, більшою, ніж була варта ця дрібничка. Недосвідчений лікар помилково видер його в одного з слуг Гламделкліч, що мучився від зубного болю, але той зуб був найздоровіший з усіх його зубів. Я почистив його і заховав до себе в комод. Зуб був щось із фут завдовжки і чотири дюйми в діаметрі.

Капітан був дуже задоволений з мого нехитрого оповідання і висловив надію, що після повернення до Англії я зроблю послугу світові, виклавши все на папері та опублікувавши. На це я відповів, що, на мою думку, в Англії вже й так забагато книг про подорожі; теперішнього читача можна зацікавити хіба якимись зовсім уже незвичайними пригодами, і я побоююсь, що дехто з авторів зважає на істину менше, ніж на свою власну вигоду та честолюбство, і дбає тільки про розвагу неосвічених читачів; що в оповіданні моїм буде мова майже виключно про звичайні події і що воно не буде прикрашене тими описами дивовижних рослин, дерев, птахів та всяких тварин або варварських звичаїв та ідолопоклонства дикунів, яких так рясно в творах сучасних письменників. Проте я подякував йому за добру думку про мене й пообіцяв обміркувати цю справу.

Дивуючись моїй звичці кричати під час розмови, капітан спитав, чи не глухуваті в тій країні король та королева. Я сказав, що протягом двох років не говорив інакше і так звик до цього, що тепер голоси його та матросів здаються мені шепотом, хоч я добре розбираю всі слова. А коли я розмовляв у тій країні, я скидався на людину, чий співрозмовник стоїть на вершечку дзвіниці, крім тих випадків, коли мене ставили на стіл або хтось тримав мене на долоні. Я сказав йому, що спостеріг ще одну річ: коли я вперше ступив на корабель і мене оточили матроси, всі вони здалися мені найнікчемнішими створіннями з усіх, які я досі бачив. І справді, перебуваючи в країні того владаря, я ніколи не наважувався глянути на себе в дзеркало, бо очі мої так звикли до величезних предметів, що порівняння їх з собою викликало в мене неприємне почуття власної мізерності. На це капітан сказав, що помітив, як, вечеряючи, я на все дивився з подивом і часто неначе стримував посмішку. Він не знав, як зрозуміти мою поведінку, і пояснював її деяким