Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Бурлачка, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Бурлачка, Нечуй-Левицький"

206
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бурлачка" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 55
Перейти на сторінку:
у церкві. На ясному сонці пишні брови були ще чорніші, лице було ще біліше й неначе блищало в теплому сяєві.

«Це вона! Моє серце впізнало її, хоч би я й помилився»,- подумав Михалчевський і пішов слідком за музиками в оранду. «Але чого це коло неї в’ється така сила бурлак? Невже їх притягують ті дивні очі так, як і мене?»

В оранду зібралось дуже багато людей: почалися музики й танці. З п’ять пар дівчат та бурлачок-молодиць пішли в танець, і між ними танцювала Василина.

- А яка це чорнява молодиця у синьому жупані? - спитав Михалчевський у одного парубка.

- А хіба ж ти не знаєш? Та це ж Василина,- одказав парубок.

- Здається, вона не стеблівська: я бачу її вперше,- сказав Михалчевський, не зводячи очей з Василини.

- Якби ти ходив на музики, то давно б її побачив. Вона щонеділі отут гуляє та п’є з парубками та з своєю подругою Янівною,- сказав парубок.

«Щонеділі гуляє та п’є з бурлаками.. Невже така краса, таке золото гуляє та п’є...» - подумав Михалчевський, важко зітхнувши.

- Чого це ти, Йване, так важко зітхаєш? Може, й тобі Василина спала на ум? - спитав парубок.- Постав їй четвертину горілки, то й перестанеш зітхати,- сказав парубок насмішкувато.

«Боже мій, як же я скажу матері за Василину...» - подумав Михалчевський, не спускаючи очей з Василини.

А Василина танцювала, як метіль. Михалчевський стояв, немов кам’яний. Василина чарувала його і бровами, і очима, й тонкою білою шиєю, й тонким станом, повитим у синій жупан з вусиками з золотих стрічок. Він бачив, як її очі розгорювались, блищали іскрами та закривались білими віками з важкими чорними віями. На чистому лиці не видно було ні кровинки, а все лице неначе сяло якимсь тихим світом, як од першого снігу. Михалчевський не зводив з Василини очей, як вона сіла коло столу, сперлась на стіл ліктем, як бурлаки поставили на стіл пляшку горілки, й Василина почала хилити чарку за чаркою. В оранді стояв шум та клекіт. Михалчевський не чув, що говорила Василина до бурлак, він тільки бачив, як бліді, трохи рожеві губи ворушились і через губи блищали дрібні білі зуби. Василина ще вкинула в рот чарку, і її очі туманом вкрились. Бурлаки обсіли її навкруги, брали за руки, торкали за плечі та все частували. Михалчевського здавило у грудях. Йому хотілось кинутись на тих бурлак, розігнати їх ломакою, взяти Василину за руки й вивести надвір, у садок, на скелі над Россю, побалакати з нею.

Стало вечоріти. Дівчата й хлопці почали розходитись. П’яні бурлаки затягли хрипкими голосами пісні. Василина сиділа кінець стола й неначе дрімала, а Михалчевський стояв все на одному місці, неначе кам’яний, і не зводив з Василини очей. П’яні бурлаки вже завили, як вовки в лісі... Декотрі сиділи за столом, а декотрі вже звалились на лаву. Мина обняв Василину й ліз до неї цілуватись.

«Красо моя, роже моя! Що з тобою діється?» - подумав Михалчевський, тихо ламаючи руки. В його виступили на очах сльози.

Тим часом Марія Япівпа потягла Василину за руку. Василина встала, й вони обидві, побравшись за руки, вийшли з оранди. Михалчевський мовчки вийшов слідком за ними. Марія й Василина, коливаючись, перейшли місто й повернули до суконної фабрики. Михалчевський догнав їх і пішов поруч з ними.

- Ой козаче чорнобровий! Упилася на меду та й додому не дійду! Доведи нас, Іване, додому, бо, їй-богу, самі не дійдемо,- обізвалась Марія до Михалчевського.

- Добре, доведу,- сказав Михалчевський.

- А як ми попадаємо, чи донесеш нас? - спитала Марія.

- Коли б пак подужав тебе підняти та ще й донести,- сказав Михалчевський.

Марія й справді заточилась і впала. Михалчевський підвів її за руку. Синій жупан замазався у пил.

- Ой Василинко, серце! Обтруси мене, бо я й руки не підведу,- насилу говорила Марія.- Іване! Обтруси-бо мене.

- Дома обтрусишся сама. Оце почну серед шляху тебе трусити,- сказав Михалчевський.

- Бодай же тебе трясця трясла! Якби Василина впала, то ви б усі її обтрусили ще й додому одвели б, а як Марія впаде, то ви ще й глузуєте з неї,- сказала Марія.

- Бо Василина краща й молодша од тебе.

- Куди ж пак! Моргну бровами, то ще й не один такий, як ти, мені музики найме,- сказала Марія.

- Де ви, Василино, живете? - вперше промовив Михалчевський до Василини.

- В Марії,- сказала Василина, липнувши на Михалчевського важкими віками.

Тим часом вони дійшли до Маріїної хати. Марія одімкнула двері. Вони увійшли в хату.

- От я у вас і гостем буду,- сказав Михалчевський.

- Про мене будь і гостем, тільки не ми тебе будемо вітати, а ти нас почастуй горілкою,- сказала Марія.

- Обтруси передніше жупана, Маріє,- сказав Михалчевський,- годі вже тобі пити. Сідаймо лучче та побалакаємо.

Василина й Марія дорогою трохи протверезились, поскидали жупани й повішали на жердці.

- То й посідаймо,- сказала Марія, сідаючи коло Михалчевського.

Василина сіла по другий бік стола і сперлась ліктем об стіл. Її втомлені очі дивились на Михалчевського тихо і з дитячою байдужістю. Вони втрьох сиділи й мовчали. Михалчевський роздивлявся на Василину, освічену тихим західним світом.

- Шкода, Іване! Без чарки й розмова не розмова,- сказала Марія.- Бач, як ми понадимались, як сичі на стрісі.

- Чи й ви будете пити? - спитав несміливо у Василини Михалчевський.

- А чом же. Як почастуєте, то й вип’ю,- обізвалась Василина.

Михалчевський побіг до шинку і приніс кварту горілки. Випили по чарці й розговорились.

- Ви, здається, не з наших, не з стеблівських? - спитав Михалчевський у Василини.

- Я, козаче, з Непитайлівки: бурлачка собі, та й годі,- з неохотою обізвалась Василина.

Михалчевський догадався, що у самої Василини він нічого не допитається, й замовк.

Михалчевський знов почастував молодиць. Василина пила горілку як воду. Михалчевський почутив, що в його душа збентежилась. Перед ним майнув вид його матері, богомільної, поважної, доброї. «Як мені сказати за Василину? Що скаже моя мати?» - вилась думка в його голові.

- Чи давно ви, Василино, живете

1 ... 40 41 42 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бурлачка, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бурлачка, Нечуй-Левицький"