Читати книгу - "Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців, Вадим Денисенко"

в Народній палаті та 50 місць зі 150 в Палаті національностей. «Громадськість проти насилля» — словацька союзниця «Громадянського форуму» — здобула 19 місць і 33 місця відповідно. Разом ці дві партії отримали більшість мандатів в обох палатах. А Комуністичній партії Чехословаччини, яка правила понад 40 років, дісталися відповідно 23 і 24 місця (тобто менше за одну шосту в кожній палаті). 5 липня 1990 року новообрані Федеральні збори Чехословаччини на спільному засіданні обох палат обрали Вацлава Гавела президентом Чехословаччини вдруге.

1 січня 1993 року Чехословаччина остаточно розділилася на Чехію і Словаччину. Уже 26 січня 1993-го Палата депутатів, нижня палата парламенту Чехії, обрала Гавела президентом Чехії (верхню палату тоді ще не було створено — перші вибори до Сенату пройшли восени 1996-го). 20 січня 1998 року на спільному засіданні Палати депутатів і Сенату Гавела обрали президентом Чехії вдруге.

На цій посаді Гавел запам’ятався тим, що стояв над міжпартійними чварами і дбав передусім про інтереси Чехії у Європі та світі. Він не втручався в економічну рутину, господарчі питання, перерозподіл власності. Саме тому йому ніколи не закидали (не було підстав) ані дій в інтересах певної партії, ані корупційних учинків. Він і далі був моральним авторитетом і залишився ним, коли спливли два його президентські терміни.

Вацлав Гавел помер 18 грудня 2011 року. Із часом чехи не почали його забувати чи ставитися до нього критичніше, нав­паки, ми на власні очі спостерігаємо той рідкісний випадок, коли людина після смерті перетворюється на легенду. Це не пафос, а просто констатація факту. Зазвичай пам’ять про політика (особливо якщо ми маємо на увазі пам’ять не злу) живе недовго і помирає разом із його сучасниками. З Гавелом усе навпаки.

Парадокс Гавела в тому, що про роки його президентства ніхто в Чехії не згадує як про «старі добрі часи». То була доба великих змін: розвал соціалістичного табору, розпад Чехословаччини як федерації, перехід від планової до ринкової економіки, приватизація державних підприємств, вступ до НАТО і підготовка до вступу в ЄС. Усе це було великим випробуванням для пересічних чехів, і чимала частина їх вважала, що їм довелося заплатити зависоку ціну за свободу, демократію і вільний ринок. І ось оця зла пам’ять про Гавела відмирає разом з її носіями, а народжується легенда про Гавела як найвидатнішого чеха всіх часів.

Чеський соціолог Петр Сак в одній своїй книжці розповів про соціологічне дослідження, проведене 2011 року, тобто ще за життя Гавела. Респондентів питали: «Яка особистість в історії Чехії має для вас найбільше позитивне значення?». Серед багатьох варіантів відповідей визначилася беззаперечна трійка лідерів, кожного з яких назвали десь по 20 % опитаних. Це Вацлав Гавел, король Карл IV, який правив у 1346–1378 роках і збудував у Празі Нове місто та знаменитий Карлів міст, і перший президент Чехословаччини Томаш Масарик (президент у 1918–1935 роках)236. Найцікавіше — це кореляція ставлення до Гавела з віком респондентів. Серед тих, кому 71 рік і більше, найвидатнішим чехом Гавела назвали 15,5 %; 61–70 років — 17,9 %; 46–60 років — 20,5 %, 31–45 років — 24,8 %, 15–30 років — 25,7 %. Отже, Гавел ще за життя почав перетворюватися на легенду, передусім саме для молоді.

У листопаді 2019-го, незадовго до восьмих роковин смерті Гавела і через 30 років після початку Оксамитової революції, чеська агенція STEM/MARK оприлюднила результати опитування, хто за ці 30 років був найкращим президентом237. Беззаперечним лідером став Гавел — йому віддали перше місце 55 % респондентів. Наступного президента Чехії Вацлава Клауса, який обіймав цю посаду із 7 березня 2003 по 7 березня 2013 року, визнали найкращим лише 14 %, а нинішнього президента Мілоша Земана — 21 % (решта не визначилися). Як підкреслила STEM/MARK, кожен четвертий виборець Земана визнав найкращим президентом Гавела.

І знову погляньмо на кореляцію відповідей із віком респондентів. Серед тих, кому 60 років і більше, за Гавела лише 30 % (за Земана — 40 %, за Клауса — 12 %). Серед тих, кому 45–59 років, за Гавела вже 58 % (за Земана — 18 %, за Клауса — 16 %). Серед тих, кому 30–44 років, за Гавела 67 % (за Клауса — 16 %, за Земана — 10 %). А серед тих, кому 18–29 років, за Гавела 74 % (за Клауса — 10 %, за Земана — 8 %).

Прикметно, що респонденти, яким на момент опитування 18–29 років, застали президентство Гавела лише в дитячому віці: він покинув Празький град (президентську резиденцію), коли їм було від 1 до 13 років. Проте саме в цій віковій категорії частка шанувальників Гавела найвища — кожні три особи з чотирьох вважають його найкращим президентом від часів після Оксамитової революції. Так народжується легенда.

Феномен Гавела рідкісний навіть у масштабах цілої Європи. Щоб політик став легендою, потрібен збіг об’єктивних обставин і виняткових особистих якостей. Об’єктивні обставини — це та сама тріада, про яку сказано на початку розділу: серйозні обмеження влади однієї особи, чесні суди і відповідальні медіа. У Чехії всю повноту виконавчої влади сконцентровано в руках уряду і прем’єр-міністра, а президент — лише формальний глава держави. Уряд Чехії формується Палатою депутатів — нижньою палатою чеського парламенту, а президент грає в цьому процесі лише церемоніальну роль. Через скромність президентських повноважень вибори президента аж до 2008 року проводилися в стінах парламенту і лише з 2013-го стали всенародними.

Гавела обирали президентом чотири рази: двічі президентом Чехословаччини і двічі президентом Чехії, але всі чотири рази його обирали члени палат парламенту, а не всі громадяни. Звичайно, це майже позбавляло його можливос­тей перебирати владу на себе. Проте й сам Гавел не проявляв схильності до узурпації влади, не вимагав собі більше повноважень, не починав воювати з парламентом чи урядом за те, хто головніший. Він був відданий ідеям розподілу державної влади, верховенства права, свободи слова. Можна сказати, що саме за цей його щирий демократизм йому й довіряли президентську посаду — і таке рішення депутатів неодмінно здобувало підтримку пересічних громадян.

Крім того, він був Гавел. Усі знали, що він надається для цієї посади більше, ніж будь-хто інший. І він теж це знав і намагався таким і бути. Йому це вдалося. І тепер він легенда.

197 https://www.opendemocracy.net/en/can-europe-make-it/hungary-and-end-of-democracy/

198 https://www.vox.com/policy-and-politics/2018/9/13/17823488/hungary-­democracy-authoritarianism-­trump

199 Див.: Blair, David. Degrees in Violence: Robert Mugabe and the Struggle for Power in Zimbabwe. — London and New York: Continuum, 2002.— 258 р.; Meredith, Martin. Our Votes, Our Guns: Robert Mugabe and the Tragedy of Zimbabwe. — New York: PublicAffairs, 2002.— 256 р.; Holland, Heidi.