Читати книгу - "Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович"

Льотчик Амет-Хан Султан, кримський татарин, двічі Герой Радянського Союзу, 1945 р.

Отже, більшість колабораціоністів або загинули в боях, або понесли індивідуальну кару після війни. Дуже мало хто зміг уникнути покарання за співпрацю з ворогом. У радянської влади та її сьогоднішніх апологетів немає жодних підстав виправдовувати депортацію кримських татар «масовою співпрацею» з німцями. Усіх, хто мав бути покараний, покарали індивідуально.

Натомість від переселення не врятувалися родини і тих кримців, хто чесно служив у Червоній армії, так само як самі солдати й офіцери кримськотатарської національності не змогли повернутися з фронту на свою Батьківщину, в Крим (трохи докладніше про це у міфі 35).

Концепція «татар-зрадників» — одна з ключових складових загальноросійського міфу про «исконно русский Крым». Без звинувачення кримських татар у «масовій зраді» неможливе обґрунтування депортації, а без виправдання цього злочину — неможливо пояснити тотальну русифікацію півострова. Усе це є лише спробами виправдати один із багатьох сталінських геноцидів.

Міф 37. Депортація була порятунком кримських татар

Цей тип покарання, важкий для всіх, був порятунком від загибелі для великої частини чоловіків, а значить, для етносу. Якби чеченців судили індивідуально за законами воєнного часу, це обернулося б етноцидом — втрата такої значної частини молодих чоловіків підірвала б демографічний потенціал народу... Ось, німці вигнані, і батьків запитують, що вони воліють — щоб сина судили за «цивілізованими» законами і розстріляли як зрадника, який воював на боці противника, або виселили всю сім’ю в Казахстан? Можна заздалегідь відповісти, що 100 % з тих, хто справді може уявити себе в такому становищі, відповіли б, що будуть щасливі обрати депортацію. Інша річ, що огудникам СРСР на долю чеченських чи кримськотатарських чоловіків, а також усіх їхніх народів було, чесно кажучи, начхати.

Суть міфу

Злочини кримських татар були настільки масштабними та викликали стільки ненависті інших жителів Криму, що депортація стала справжнім порятунком. Якби Сталін вирішив переслідувати колабораціоністів за законом, то довелося б розстріляти всіх дорослих чоловіків, і народ попросту б загинув. Інша небезпека — радянські бійці, повернувшись із фронту, масово почали б мститися кримським татарам за зраду.

Факти стисло

Усі колабораціоністи і так загинули або зазнали кари в індивідуальному порядку, тому небезпека народові не загрожувала. Обов’язковий розстріл за співпрацю з німцями — вигадка дилетанта Кара-Мурзи. Натомість умови на новому місці проживання завдали справжніх, а не уявних втрат кримським татарам.

Факти докладніше

Якщо більш поширений варіант міфу про кримськотатарські злочини (депортація є справедливим покаранням за них) можна було б назвати патріотично-шовіністичним, то в цьому випадку (депортація — спасіння) мова йде про ліберально-шовіністичний міф. Адже у цій його версії головний постулат — про тотальну масову співпрацю кримських татар з ворогом — лишився незмінним. Його поширенню ми «завдячуємо» книжці Сергія Кара-Мурзи «Радянська цивілізація», в якій зазначений підхід продемонстровано в його неприкрито цинічному вигляді.

«Потяг смерті». Картина Рустема Емінова

Депортовані кримські татари в Середній Азії на зборі бавовни

Факти ж полягають у тому, що з 15–16 тисяч озброєних колабораціоністів із числа кримських татар абсолютна більшість або загинули в боях, або були заарештовані та відправлені до ГУЛАГу (див. міф 36). Тому усілякі спроби довести, що Сталін начебто міг за законом знищити за співпрацю з ворогом усіх чоловіків, але обмежився депортацією, не мають жодних підстав.

Так само немає жодного підтвердження тій тезі, що радянські вояки могли масово вдаватися до самосудів щодо кримських татар. За рівнем достовірності ця версія нагадує страшилки про «Правий сектор», що їх нині поширює російське телебачення.

Натомість протягом наступних півтора року після депортації лише за офіційними підрахунками в Середній Азії загинуло до 25 % кримців. Переважно найслабших: жінок, дітей, старших. Їхні життя і стали справжньою ціною радянського «порятунку» кримськотатарського народу.

Міф 38. Визволення України

З метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників <…> установити в Україні День визволення України від фашистських загарбників, який відзначати щорічно 28 жовтня.

Суть міфу

Радянські війська визволили Україну від фашистських загарбників 28 жовтня 1944 року.

Факти стисло

Із вигнанням нацистських окупантів у 1944 році Україна не отримала волі, тільки опинилася під пануванням іншого тоталітарного режиму, результатом діяльності якого стали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу, смерть від масового голоду сотень тисяч мешканців України у 1946–1947 роках.

Факти докладніше

У фразі «Радянські війська визволили Україну від фашистських загарбників 28 жовтня 1944 року» є три неточності.

Перша — не визволили від окупантів, а тільки вигнали їх. Волі Україні вигнання окупантів не принесло — тільки інший тоталітарний режим.

Друга — останні бої з окупантами на території сучасної України відбулися майже на місяць пізніше.

Третя — вважатимемо, що ми домовилися щодо некоректності використовувати назву «фашисти» стосовно нацистів (докладніше — у міфі 13).

У грудні 1941 — січні 1942 року радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України. Червоній армії вдалося відбити лише незначні як на загал території в Криму та під Барвінковим.

Наступна спроба розвинути попередній успіх призвела у Криму та під Харковом до двох катастрофічних поразок радянських сил навесні 1942 року