Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

           —  За годину буду, - відповів я, після чого зателефонував Дінітрію.

          — Хто мені дзвонить? Невже його величність зволила згадати про свого друга?

           —  А я ж хотів увечері випити в бар запросити тебе, але, якщо не хочеш .. - почав я говорити розчарованим тоном.

           —  Легше, хто сказав "не хоче". Хочу, - відповів Дінітрій, - А тепер кажи, що тобі треба, так просто ти мені не подзвонив би.

          — Ти казав, що у тебе є друг, який працює на оптовому складі. Я хотів би сотні дві картриджів харчових для сімки купити, - відразу перейшов я до справи.

          — Дві сотні, кажеш, це буде чимала сума. – замислився Дінітрій.

           — Ось тому й дзвоню, хочу заощадити. - відповів я.

            —  Давай лети до складу, я під'їду і познайомлю тебе з Іблісом, - сказав Дінітрій. - Тобі пощастило, що сьогодні я вихідний.

            — Це не щастя, я знав про це, — відповів я. - На порталі диспетчерського пункту Рокесті можна подивитися хто черговий.

           —  Давай вже, лети до складу, - буркнув Дінітрій і відключився.

            Склад знаходився на околиці Рокесті, на цих складах розміщували свої товари майже всі магазини міста. Ось на оптовому складі розхідників для кухонної техніки і працював знайомий Дінітрія.

           До мого прильоту поряд із входом уже стояв спідер диспетчера, а сам він домовлявся з якимсь хлопцем, швидше за все, це був його друг. Після посадки флаєра я одразу попрямував до хлопців.

       — Іблісе, цей добрий чоловік допоміг мені якось, звуть його Шрайк, — представив мене другові Дінітрій.

       —  Дуже приємно познайомитися, - потиснув я руку Іблісу.

       — Діні каже, тобі треба дві сотні картриджів для сімки. Можу на двадцять відсотків нижче за вартість продати, якби брав пару штук, то міг і за половину за собівартістю. Але таку партію мені не дозволять за собівартістю продати. - Треба буде ще головному менеджеру дати на лапу. - відповів він.

      —  Вісім китів, дуже непогана знижка, - відповів я і скинув Іблісу тридцять дві тисячі кредитів.

     —  З тобою приємно мати справу, - посміхнувся Ібліс, і через пару хвилин два вантажні дроїди вивезли контейнери з картриджами, які й завантажив у кузов мого флаєра. Після відвантаження Ібліс пішов назад на склад, а я звернувся я до Дінітрія.

        —  Давай у "Веселому Харші" ввечері о восьмій годині, - запропонував я гарну пивнушку, зроблену всередині за дизайном стародавніх ферм.-  За відгуками, їхнє крафтове пиво найкраще у всій окрузі.

        —  Згоден, але ти платиш, - ясно було, що Дінітрій все ще на мілини, але мені не шкода було сотні кредитів, а навряд чи ми зможемо пропити більше.

         Попрощавшись із Дінітрієм, я подався на зустріч із мером. Мені було навіть цікаво, яку він зробить мені пропозицію. Я був готовий витратити на покупку космодрому до п'ятнадцяти мільйонів і ще близько десяти витратити на облаштування для прийому максимум пари кораблів одночасно.

         Біля міської управи при посадці я помітив військовий флаєр сьомого покоління, спершись на нього курив пілот. Отже, на зустріч Арліс запросив когось із військових.

        —  Привіт, Елі, пан мер у себе? - Запитав я у дівчини, підморгнувши їй.

        —  Шрайку, вистачить мене підколювати, - жартівливо замахнулася на мене кулаком Елі, - Так, Арліс у себе, до нього ще в гості дідусь Марті прилетів.

        —  Дякую, я до нього, - попрямував я на другий поверх. А про себе ж подумав, що Елі не варто довіряти таємниці, ось так вона видала, що прибув родич на ім'я Марті.

          —  Арліс, привіт, - привітав я знайомого, після чого подивився на другого чоловіка. Зовні йому було сорок років, але цілком могло бути і під двісті. У доповненій реальності я помітив плашку піхотного генерала. — Доброго дня, генерале.

         —  Доброго дня, хлопче, - відповів він, - Арлі каже, що ти хочеш собі приватний космодром зробити із занедбаного третього космодрому? - запитав він у мене.

          —  Так, якщо обійдеться недорого, то я хотів би придбати весь або хоча б частину посадкового поля під пару кораблів, - відповів я.

           —  Продати не зможемо, нас зжеруть за продаж цілого космодрому, - посміхнувся генерал, - Як ти дивишся на те, щоб ми втрьох створили міський космодром із частково приватним капіталом?

           —  Дуже позитивно, - відповів я. - Я так розумію, плани щодо космодрому у вас уже були й раніше?

           — Я давно хочу розмістити тут пару фрегатів, це дозволить розвантажити північний космодром. На відновлення інфраструктури моє відомство може виділити мільйонів десять. Особисто я стільки ж, але цього мало, і ми шукали приватного інвестора.

          — Я можу додати три мільйони, але це все, — сказав Арліс.

          —  А скільки всього треба для відновлення інфраструктури, і щоб космодром міг приймати хоч пару кораблів одночасно? - Вирішив я уточнити.

           — Наші експерти підрахували. Виходить близько двохсот мільйонів на повне відновлення космодрому та обладнання цивільного терміналу із усіма необхідними службами.

             — Це надто багато, стільки в мене немає,— бач, який хитрий виявився, виділити всього десять відсотків від необхідного і залишитися, по суті, власником космодрому і за чужий рахунок усе відновити.

             — Часткова відбудова буде дешевшою, — сказав генерал. Це все коштуватиме близько тридцяти мільйонів.

            —  А ось це вже є цікаво, - посміхнувся я, - До речі, що скажете про "Пекельних гончаків"? - Запитав я у генерала, мені прийшла ідея, що було б непогано витрати скинути на них. Думаю, рірт не перший і не останній, кого мені привезуть для копання у мізках. Це, звичайно, буде нахабством з мого боку вимагати таке, але чомусь мені здається, що "Пекельні гончі" в особі Марслена зацікавлені у співпраці зі мною. А ті ж сто вісімдесят мільйонів не такі вже й великі гроші для організації їхнього рівня, тим більше він мені корабель цілий пропонував під час вербування на лайнері, а сто вісімдесят мільйонів кредитів  це лише ціна новенького корвета-сімки.