Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

         Вони опинилися під набагато більшим тиском, оскільки перебували в частині станції, в якій мешкали багаті люди, і противників було набагато більше через це.

          Від допомоги вони відмовилися і запропонували мені натомість вирушити на зустріч із Лікою, оскільки вона може стати головною метою атаки, також Гільшак скинув мені на нейромережу місце, в якому перебувала Лікаель разом зі своєю свитою в поточний момент.

         Система безпеки станції нічого не змогла зробити проти спеціального зломщика з іншого світу. Тож тепер у Гільшака був нульовий рівень допуску до станції, чим він і скористався, почавши блокувати нападників у невеликих приміщеннях.

          Я ж попрямував у бік королівських покоїв, які поки що трималися проти численного супротивника, але симуляції показували, що якщо нічого не зміниться, то вже за кілька хвилин опір буде придушено, і супротивники доберуться до Ліки. 

         Отримуючи інформацію з усіх частин станції, було зрозумілим, що головною ціллю була саме Ліка, решта нападів потрібні були для відволікання сил внутрішньої безпеки, щоб не дозволити їм прийти на допомогу королеві. 

             Користуючись на повну телекінезом і можливостями скафандра, мені вдалося всього за півтори хвилини дістатися до палацового комплексу. Через кілька секунд після мого прибуття замерехтів захисний купол навколо палацу, перевантажений вогнем майже двох сотень дроїдів і п'яти десятків супротивників. 

            Ну що ж, пора. Буквально за мить до того, як купол упав, дроїди почали позбавлятися важливих частин один за одним.  Паралельно я використав макротелекінез і флаєром один за одним почав розкидати ворогів.  Але, мабуть, я занадто загрався, бо зовнішні динаміки зафіксували жіночий крик болю. І голос був знайомий мені, хоч я його і не чув майже два десятиліття.   

         Перевівши увагу на джерело крику, я побачив лежачу на підлозі Ліку з наскрізною діркою в животі, поруч із нею лежав безголовий труп якогось чоловіка, в якого в руках був голкомет. Швидко відшукавши голову, я зрозумів, що це був той самий принц-консорт, і саме він і вистрілив у Ліку, коли зрозумів, що ворогів знищує щось невидиме одного за одним. Так і знав, що він буде гнидою.

       Мені знадобилося п'ятнадцять секунд, щоб закінчити бій. Усі противники були або знешкоджені, або мертві.  Ліка за цей час змогла вже закрити рану і встати на ноги, все ж таки не варто забувати, що в неї, як і в Галона, було багато імплантів. Зараз вона стояла на ногах і уважно оглядала знешкоджених ворогів, затримавшись особливо на дроїдах, у яких були випаровані частини корпусу.

           - Льоха, це ти? - запитала вона хрипким голосом, намагаючись знайти мене поглядом. 

            - Я,- відповів я, відключаючи невидимість і згортаючи шолом, все одно щит скафандра не пропустить нічого до мене.

              - Нарешті,- полегшено вимовила вона,- А тобі личить це тіло, такий красень...- але договорити не змогла, почавши кашляти кров'ю. Імпланти імплантами імплантами, але в неї була наскрізна діра розміром із кулак у животі.  Довелося підбігти до неї й одягнути на руку реверс-темпоральний браслет, який, перед тим як спуститися на станцію, видав мені Гільшак. Після активації рана на моїх очах почала затягуватися, Ліка дивилася на це недовірливо, але, коли переконалася, що слідів від наскрізного поранення в живіт немає, накинулася на мене і, повиснувши, міцно поцілувала,- Знову ти мене рятуєш.

Кінець