Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Реквієм блондинкам 📚 - Українською

Читати книгу - "Реквієм блондинкам"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Реквієм блондинкам" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 72
Перейти на сторінку:
від люті. — Відпустіть мене, мужлаю!

— Скажете, коли будете готові! — байдуже зауважив я, трохи посиливши тиск.

Вона скрикнула.

— Не робіть цього! Мені боляче!

— Вам давно вже пора було зустріти гідного супротивника, — повідав я їй. — Досі ви все робили по-своєму. Тож тепер або розповідайте все, або я зламаю вам руку!

— А кого ви ще запросите на допомогу? — презирливо хмикнула вона.

Я також вишкірився.

— То ви маєте намір бути чемною дівчинкою? — поцікавився я. — Якщо я вас відпущу, ви просто сядете і будете поводитися, як слід?

— Я сяду, коли мені цього захочеться, і поводитимусь, як забажаю! — виклично сказала вона, — і щоб зупинити мене, потрібна не така прочуханка, як ваша!

Я поклав руку їй на голову і притис носиком до підлоги.

— Не патякайте надто багато, — сказав я їй. — Інакше вся пилюка цієї затишної місцинки буде на вас!

Але наступної хвилини сталося бозна-що. Раптовим ривком вона підвелася, і за хвилину я вже лежав горілиць, а ноги її стискали мені шию — і так, що я мало не задихнувся.

Добре, що свого часу я займався боротьбою, і трохи на тому розумівся. Я скинув їй черевик і схопив за ногу ще до того, як вона зрозуміла, що я задумав. Вона ослабила захват і ухилилася від мене, тож на мить зникла з моїх очей.

Я сів, важко дихаючи, і у вухах мені дзвеніло. Щомиті очікував її нападу.

Раптом вона розсміялася:

— Рах![8] — промовила вона. — Гаразд — рах!

— Згода! — охоче відповів я. — Ці маленькі сутички з вами щоразу вкорочують мені віку. Це неприродно для дівчини — бути такою жорсткою. Ходіть-но до мене і сядьмо поруч. А якщо ви знову дасте волю рукам, я викличу поліцію.

Я чув, як вона підходить до мене. Знову спалахнув промінь ліхтарика. Я повернувся і побачив, що вона сідає поруч. Я також виявив, що сиджу на підлозі, вкритою товстим шаром пилюки, тож поквапно звівся на ноги.

Ми вдивлялися одне в одного при світлі ліхтарика. Обидва були в пилюці з голови до ніг, а на обличчі Одрі ще й були брудні патьоки.

— Думаю, вигляд у нас, як удвох волоцюг, — зауважив я. — Як ви гадаєте, що ви тут робите?

— Те саме я хотіла б спитати у вас, — парирувала вона. — Але я не така цікава. Тож попрощаймося без зайвих вивертів.

— Е, ні! — сказав я. — Це все може продовжуватися довго. Ви не підете звідси, поки не пообіцяєте віддати фото Діксона, яке в мене вкрали. Саме через вас я ні на крок не просунувся в розслідуванні цієї справи. Якби в мене була та світлина, я давно би відшукав зниклих дівчат!

— О, ні! — заперечила вона, тримаючись, втім, від мене подалі. — Невже ви думаєте, що цим змогли б викликати Старкі на відвертість? Я спробувала — воно не спрацювало.

— Ви спробували?? — вигукнув я. — Тобто, ви хочете сказати, що були настільки божевільні, що повідомили Старкі, що фото знаходиться у вас?!

Вона кивнула.

— Саме так я й зробила, — сказала вона сумно. — Ось чому мені на якийсь час довелося «залягти на дно». Я не думала, що він наважиться щось зі мною зробити.

— Боюся, що ви переконалися в протилежному, — зауважив я. — Мене вражає те, що ви й досі живі.

— Я знаю, що це він викрав дівчат, — швидко промовила вона в раптовому нападі відвертості. — І гадала, що змушу його відпустити їх, коли як слід на нього натисну.

— Ну, то ви помилилися, — зауважив я. — Старкі непричетний до викрадень — я майже впевнений в цьому. А все, чого вам вдалося досягти — це наразити себе на небезпеку.

— Кажу вам, що за цим всім стоїть саме він, — сказала вона майже розлючено. — Він на таке здатний! Переконана, що помиляєтеся ви.

— Гаразд — облишмо цю розмову, — сказав я. — Краще розкажіть мені, що ви тут робите. Що стосується мене, то я розшукую Мерієн Френч, — і я нетерпляче ляснув пальцями. — Ви, звісно ж, нічого про неї не знаєте!

— Ні, чому ж — знаю, — швидко озвалася Одрі. — Я знаю, наприклад, що вона працює в редакції «Вісника».

Я похмуро глянув на неї.

— Це справді так, — підтвердив я. — А тепер повідайте, що тут робите ви.

— Сьогодні по обіді я побачила її портрет у вітрині «Вуличного фото». Отож, я й вирішила прийти сюди, щоб пересвідчитися, що Старкі справді причетний до викрадень.

— Але чому саме сюди? — спантеличено перепитав я. — Вона справді мала сюди прийти, бо я побачив цю адресу в її блокноті, але звідкіля про це дізнались ви?

Вона нерішуче поглянула на мене.

— Це саме той будинок, де було знайдено черевик однієї зі зниклих дівчат, — пояснила вона мені. — Я веду за ним спостереження вже кілька днів, і коли запримітила у вітрині «Вуличного фото» збільшену світлину Мерієн Френч, то інтуїція привела мене сюди. Отож, я отримала ключ від агента, котрий займається продажем будинку — і ось я тут.

Мені стало моторошно.

— Ми змарнували з вами стільки дорогоцінного часу! — простогнав я. — Ходімо ж швидше оглянемо будинок! Дайте-но мені ваш ліхтарик!

Удвох ми вийшли у темний коридор. Звідти нагору вели сходи. Повсюдно зі стін звисали шматки шпалер. Я витяг пістолет і, тримаючи його у витягнутій руці, почав повільно та тихо підійматися сходами. Ті поскрипували під вагою мого тіла. Одрі йшла за мною. Просто перед нами було троє дверей. В одній з кімнат ми й знайшли Мерієн Френч. Вона лежала на запилюженій долівці у незручній позі. Руки її все ще намагались звільнитись від мотузки, яка міцно стискала їй шию. Скляні очі дивилися в стелю. Буро-червоне обличчя її виражало агонію. Проста картата біло-блакитна сукня — вся в пилюці і розірвана на плечі. Дівчина була мертва — в цьому не було жодного сумніву. Я вже нічим не міг їй допомогти. Отже, Мерієн Френч мертва.

Я почув, як Одрі хапнула ротом повітря, і заспокійливо узяв її за руку, але не в стані був вимовити ні слова. Бо сам був приголомшений і ошелешений.

1 ... 40 41 42 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реквієм блондинкам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Реквієм блондинкам"