Читати книгу - "Мікроби гарні та не дуже. Здоров’я і виживання у світі бактерій"

«Ми тут маємо щось на кшталт неповного палеонтологічного літопису, – каже Райт. – Тепер у нас є початок: стійкі від природи організми в бруді. А ще – кінець: ванкоміцин-резистентний ентерокок у лікарні. Вони несуть у собі однакові гени резистентності. Але ми знаємо, що існує ціла низка пропущених ланок у тому, як вони дійшли від початку до кінця».

Звідки ж починати шукати ці проміжні етапи? Зрозуміло, що велику роль тут відіграє активне використання антибіотиків у медицині. Крім того, активне використання антибіотиків у сільському господарстві – особливо в кормах для худоби, – можливо, відкрило канал, що веде безпосередньо до нашої обідньої тарілки.

Ближче до ферми

«ДИВО-ПРЕПАРАТ» ВИЯВЛЕНО, ЩО АУРЕОМІЦИНПРИСКОРЮЄ РІСТ НА 50 %

Спеціально для The New York Times

ФІЛАДЕЛЬФІЯ. Виявлено, що однією з найсприятливіших для росту речовин серед наразі відкритих є золотавого кольору хімікат ауреоміцин, рятівний лікарський засіб із групи, відомої як антибіотики, ефектів якого не можна досягти за допомогою жодного відомого вітаміну.

Дев’ятого квітня 1950 року хіміки з компанії Lederle Lab Томас Джукс та Роберт Стокстед оголосили про своє випадкове відкриття «дивовижної» нової ролі, яку можуть відігравати антибіотики. На їхню думку, це явище «має величезну довгострокову важливість для виживання людства у світі вичерпування ресурсів та зростання населення». Лише два кілограми неочищеного антибіотика, доданого до тонни корму для тварин, збільшували швидкість росту поросят на 50 %, причому аналогічні результати спостерігалися й у курчат і телят, роблячи їх гладшими швидше за будь-що в історії тваринництва.

Властивості антибіотиків сприяти росту тварин відкрилися хімікам Lederle, коли ті екстрагували B12 (вітамін, що вже використовувався для прискорення росту худоби) зі стічних вод, отриманих після процесу ферментації антибіотиків компанії. Зокрема, вони екстрагували вітамін B з чанів із Streptomyces rimosus – золотавого кольору ґрунтовою бактерією, що виділяє ауреоміцин. Джукс та Стокстед, на свій подив, виявили, що неперероблені стічні води прискорювали ріст тварин значно більше, ніж B12 як такий. Ще більше вражали результати годування тварин чистим ауреоміцином. Цю речовину лише за два роки до того виділив ще один учений із Lederle Бенджамін Даґґар, із часом перетворивши її на антибіотик найширшого спектра в історії – здатний знищувати понад п’ятдесят видів хвороботворних організмів, відомих своєю заразністю для людини. Але, з огляду на потенційний попит в американських фермерів, відкриття Джукса і Стокстеда могло принести компанії ще більші прибутки.

Вирощування молодих сільськогосподарських тварин на антибіотиках не приводило до збільшення розмірів дорослої худоби. Радше, прискорюючи їхній ріст, це різко зменшувало час (а отже, і вартість) доведення їх до потрібних для забиття кондицій. Водночас сучасна тенденція до великомасштабного фермерського господарства робила непрактичним індивідуальне лікування хворої худоби. За умови падіння вартості антибіотиків усього до якогось долара, а то й менше за кілограм, значно більший сенс мало лікувати зразу все поголів’я, навалюючи препаратів у корм та питну воду.

Під час прес-конференції, на якій вони оголосили про своє відкриття, Джукс і Стокстед заспокоювали тих, хто перестерігав, що згодовані худобі антибіотики можуть урешті опинитися на обідньому столі людини. Вони пояснили, що під час перетравлення їжі тваринами ці хімічні речовини розщеплюватимуться. Тому, коли наступного місяця з’явилося повідомлення зовсім іншого змісту, воно отримало тільки коротку згадку в пресі. Заховане посередині колонки The New York Times під назвою «Новини науки», воно сповіщало:

У вісконсінських сироварів виникла проблема з молоком у чанах під час процесу зсідання. Проблему відстежили до корів, яких лікували від маститу (хвороби вим’я) пеніциліном або ауреоміцином. Доктор В. В. Прайс із Вісконсінського університету виявив, що ці препарати припиняли ріст та погіршували роботу нормальних бактерій, необхідних для виробництва хорошого сиру.

За даними Інституту здоров’я тварин (лобістської організації, що представляє індустрію ветеринарних препаратів у Сполучених Штатах), сьогодні американська сільськогосподарська худоба споживає понад 9 тис. тонн антибіотиків щороку. За оцінками Спілки занепокоєних учених (організації з захисту прав споживачів), загальна цифра ще вища і становить майже 11,3 тис. тонн (порівняймо з 1,3 тис. тонн, щороку використовуваних у людській медицині країни). Особливе занепокоєння у вчених спілки викликає тоннаж, згодовуваний тваринам у малих, субтерапевтичних дозах суто для сприяння росту. За їхніми оцінками, на таке нетерапевтичне використання припадає приблизно 70 % усіх антибіотиків, згодовуваних худобі, або понад 7,7 тис. тонн на рік. Сама індустрія наводить дещо інші дані, нараховуючи 0,9–1,3 тис. тонн антибіотиків на рік для сприяння росту і ще приблизно 9 тис. тонн для запобігання інфекціям у часи відомого стресу (коли поросят і телят відлучають від матері і коли стада й поголів’я транспортують, комбінують та скупчують) та для зупинки поширення хвороб, коли фермер помічає задишку в курки, нежить у теляти або якісь інші ознаки індивідуальних хвороб. Трохи менш ніж половина цієї загальної кількості – приблизно 4,5 тис. тонн – припадає на йонофори та сполуки миш’яку, антимікробні препарати, не використовувані в людській медицині. Решту 5–6 тис. тонн складають ті самі класи антибіотиків, що використовуються для людей: тетрацикліни, цефалоспорини, фторхінолони, пеніциліни, сульфаніламідні препарати тощо.

За останні тридцять років дані досліджень підтвердили, що така постійна дієта з антибіотиків сприяє збільшенню кількості високорезистентної мікрофлори в травному тракті та на шкірі тварин, а також у повітрі, ґрунті й ґрунтових водах на тваринницьких підприємствах і навколо них. Аналізи м’яса та яєць із супермаркетів показують, що як мінімум частина цієї стійкої до лікарських засобів мікрофлори також загортається в поліетилен разом із м’ясом, яке ми купуємо, і потрапляє всередину яєць іще до формування їхньої шкаралупи. Отже, навіть якнайретельніше приготування їжі поширює декілька невидимих оком забруднювачів по кухні, а подекуди дозволяє ще кільком опинитися на обідньому столі в погано просмажених котлетах, відбивних чи омлеті.

Щороку сальмонела та кампілобактер, найпоширеніші збудники бактеріального харчового отруєння, відправляють по медичну допомогу до лікаря чи лікарні 3–4 мільйони американців, хоча набагато більше перечікують неприємний день чи два біля туалету, а потім одужують самі. У найсерйозніших випадках, коли бактерії поширюються за межі кишечника, ефективні антибіотики можуть означати різницю між повним одужанням і серйозним ураженням органів, а то й смертю. Однак за останні два десятиліття з’являється дедалі більше штамів сальмонели та кампілобактеру, стійких до багатьох лікарських засобів, спочатку у тварин, а потім і у людей.

«Сальмонела – це погано. А стійка до лікарських засобів сальмонела – це дуже погано», – каже епідеміолог Центрів з контролю та профілактики захворювань Том Чиллер, фахівець зі зв’язків цього медичного відомства з Національною системою моніторингу стійкості до антибіотиків, спільним дітищем Міністерства сільського господарства США та ветеринарної служби Управління з контролю за якістю харчових продуктів та медикаментів. За повідомленнями Чиллера, кількість випадків тяжких форм сальмонельозу, стійких до багатьох лікарських засобів, просто злетіла в 1990-х, досягнувши піку в 2000 році, коли на них припадало близько 40 % від загального рівня поширеності цієї хвороби. Відтоді зростання зосередилося на найстійкіших штамах, несприйнятливих до дев’яти і більше ефективних раніше препаратів. Загадковим та небезпечним чином ці супермікроби мають тенденцію викликати більш агресивні інфекції, ураження органів та смерть, навіть коли лікарі застосовують ефективні антибіотики.

«Найбільша проблема, – каже Чиллер, – полягає в тому, що ми спостерігаємо збільшення стійкості до наших