Читати книгу - "Легковажна наречена, Аліна Амор"

Даліла

Маркіза Даліла ді Амбер була розкішною та блискучою жінкою. Немов живе втілення богині кохання. Про таких складають легенди, а менестрелі увічнюють їхню красу в баладах. На чоловіків, та й навіть на жінок, які бачили її вперше, вона справляла приголомшиве враження. І звичайно ж, маркіза знала про це і тримала себе як королева. Даліла знаходилася на піку зрілої краси та привабливості, а статус вдови маркіза ді Амбер був дуже зручним для її волелюбної натури. Та вона розуміла, що час не пощадить навіть її.

Даліла хотіла заміж. І оскільки серце короля було давно і безповоротно зайняте, маркіза вважала гідним її сяючої персони титул не нижчий герцогині. Герцог Райан Данайський був оптимальним варіантом - багатий, впливовий, молодий та гарний. І на нього упав вибір першої красуні королівського двору. Вона підійшла до питання його підкорення з усією можливою ретельністю: зібрала інформацію, приготувала план, заманила в сіті та звабила. Це було не важко. Райан не поспішав пов'язувати себе зобов'язаннями, з цієї причини не крутив романів з аристократками, переважно його коханками були актрисульки чи співачки. Гарненькі й не обтяжені високими моральними принципами. Тому стратегією Даліли було показати, що вона жінка вільна, впевнена у собі та розкута. Що навіть було правдою. Це спрацювало, вони швидко стали близькими і вже близько року тривали їхні стосунки. Відносини ці не були офіційними, герцог їх ніяк не демонстрував на публіці, але особливо й не приховував, двір знав ким Райан та Даліла приходяться один одному. Але й не рухалися далі. Наче завмерли.

Даліла розуміла, що тактика поведінки «я – ненав'язлива жінка» дала збій, потрібно було терміново щось робити і красуня шукала рішення. Надихнувшись ідеєю, що невелика розлука тільки підштовхне почуття і рішучість Райана та він нарешті наважиться на пропозицію руки і серця, маркіза поїхала на місяць у літню резиденцію королів, Реаль, де було безліч задоволень та розваг. Яким же було її потрясіння, коли, повернувшись до столиці, вона дізналася, що коханець не тільки не сумував за нею, а й встиг обзавестися нареченою! Усі плани, що ретельно плекалися, розлетілися як картковий будиночок. Даліла була зла як тисяча чортів і готова розшматувати кожного, хто зустрітися на її шляху.

Розпитавши кузину Мелінду, яка виявилася подругою по монастирю цієї дівиці, Евелін де Ларуа, маркіза склала чітке уявлення про неї – скромна, тиха, забита сіра миша. Любить усамітнення та книжки читати. Вісім останніх років провела у монастирі. І ось цю монашку та провінціалку нав'язали в наречені її Райану? Те, що нав'язали, Даліла не сумнівалася – хто у своєму розумі може віддати перевагу якійсь замухришці? Маркіза знала що на найближчому балу Евелін представлять двору, і мала намір розтоптати дівчину при всьому вищому світі, щоб ні в кого не залишилося сумнівів, що місце герцогині Данайської - не її рівень!

Ліна

У наступні хвилин двадцять я почула багато нового про коханку нареченого. Подруга її не любила за високомірство, зневажливе ставлення та егоїзм, тому із задоволенням ділилася плітками та чутками про прекрасну маркізу. Розповіла, як Даліла волочилася за Райаном, як чекала пропозиції і все не могла зрозуміти, чого він тягне. І в яке шаленство впала на днях, коли повернулася з Реаля і «добрі» друзі з награним сумом у голосі донесли, що герцог уже заручений.

Ми мило шепотілися і хихотіли з Меліндою як справжні подружки, відійшовши до вікна, щоб нас ніхто не підслухав, коли поруч намалювалася висока сліпуча красуня.

Граціозна, з розкішними грудьми при вузькій талії, карими, виразними, південними сурмою очима, та волоссям, чорним і блискучим як смола. Вона подивилася на мене зверху вниз, у прямому сенсі цих слів, та з поблажливою не менш зверхньою посмішкою. Розглядала немов блоху, щось таке дрібне й безглузде.

У цьому погляді було так багато особистого, що у представленнях не було потреби, я одразу зрозуміла: переді мною – маркіза ді Амбер.

Але попереджений – значить озброєний! А я була у всеозброєнні, рішуче налаштована і готова до бою.

- Мелінда, люба, не представиш свою подругу? - Даліла кинула черговий зарозумілий погляд, сповнений демонстративної зневаги до моєї скромної особи.

І звідки стільки пафосу?

Хоча, досить на неї глянути і багато стає зрозумілим. Чого тільки варті ці жіночні форми! Особливо для любителів великих… очей. Розмір четвертий, не менше! А витончений рубіновий кулон насичено-червоного кольору у формі серця розташувався у звабливій ложбинці, щоб майстерно підкреслити все найкраще, тай ще і ніби стрілочкою підказати куди саме треба дивитись.

Якби Райан вибирав наречену за розміром грудей, у мене не було б шансів...

- Звичайно, - приречено кивнула Мелінда і скоромовкою, як неприємний, але вимушений обов’язок, проговорила, - Хочу представити мою близьку подругу, Евелін. Евелін – маркіза Даліла ді Амбер, моя кузина.

- Наречена герцога Данайського! Як я рада вас бачити! Ми вже зізнатись, боялись, що вас приховують! – награно радісно вигукнула маркіза.

Не в брову, а в око, як то кажуть. Так і є, приховували, і судячи з хижого виразу обличчя Даліли, не дарма, оскільки кількість охочих убити мене зростає з кожним днем.

- Я також рада знайомству, - чемно кивнула їй у відповідь.

- До речі, Меліндо, матінка шукала тебе. Підійди до неї, люба, не хочу, щоб тітка Еліза хвилювалась, – сказала Даліла наказним тоном, у якому читалася команда: «Вільна!». При цьому вона не відривала вивчаючого погляду від мене і навіть не глянула на кузину, не сумніваючись що та зробить як велено.