Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

витрати, які включаються до складу податкової знижки, повинні бути підтверджені платниками податку документально, а саме: фіскальними або товарними чеками, касовими ордерами, товарними накладними, іншими розрахунковими документами або договорами, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. Книга та за наявності реєстр документів знаходяться у платників податку та повинні надаватись органам податкової служби на їх вимогу та у межах їх компетенції, визначеної законодавством.

Відповідно до частини першої ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки за участі фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, не пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів в електронному або паперовому вигляді. Пунктом 1.2 Постанови правління НБУ від 12.12.2004 р. № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» (із змінами та доповненнями) (далі — Положення № 637) визначено, що готівкові розрахунки — це платежі готівкою підприємства (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції та іншого майна. При цьому необхідно враховувати, що до касових документів, за допомогою яких, відповідно до законодавства України, оформляються касові операції, тобто операції підприємств між собою та з фізичними особами, що пов’язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу, належать, зокрема касові ордери та платіжні чи розрахунково-платіжні відомості, розрахункові документи, інші прибуткові та видаткові касові документи. Відповідно до п. 1.4 Постанови правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» (зі змінами та доповненнями) (далі — Інструкція) безготівкові розрахунки — це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях в електронному вигляді. При цьому, згідно з п. 1.35 ст. 1 Закону України від 05.04.2001 р. № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (із змінами та доповненнями), розрахунковий документ — це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунку платника на рахунок отримувача (платіжне доручення, розрахунковий чек тощо). Враховуючи наведене, документами, що підтверджують фактично понесені витрати на попереднє придбання цінних паперів фізичною особою — платником податку, в тому числі нерезидентом, є договори купівлі-продажу цінних паперів, виписки зберігачів під кожне замовлення, завірені печатками зберігачів, акти приймання-передачі цінних паперів, касові документи при готівкових розрахунках через касу або розрахункові документи при безготівкових розрахунках.

Платник податку, який за розрахунком загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами протягом звітного року має право не подавати до податкового органу річну податкову декларацію, зобов’язаний її подати у разі отримання доходів, виплачених на його користь особами, які не є податковими агентами (пп. «в» п. 171.2 ст. 170 та п. 179.2 ст. 179 Кодексу). При цьому до розрахунку загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами платник податку не включає дохід, отриманий протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суми місячного мінімального прожиткового рівня, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (пп. 170.2.8 «а» п. 170.2 ст. 170 Кодексу). При цьому якщо дохід, одержаний від продажу у звітному податковому році інвестиційного активу, не перевищує згаданої вище суми, відомості про такий продаж до декларації не вносяться.

Кодекс не робить жодних застережень щодо залежності визначення фінансового результату операцій з інвестиційними активами від їх нотаріального оформлення (посвідчення). Наприклад, інвестиційним доходом засновника товариства, який безоплатно передав частку у статутному фонді (капіталі) товариства з обмеженою відповідальністю іншому засновнику цього товариства, вважається інвестиційний прибуток, який розраховується як різниця між вартістю корпоративного права, визначеного при такій передачі, та власними коштами, що були внесені (витрачені) цим засновником при придбанні такого корпоративного права. У засновника товариства, який безоплатно отримав інвестиційний актив у вигляді частки у статутному фонді (капіталі) товариства, об’єкт оподаткування виникне у разі відчуження у подальшому такого корпоративного права, і тоді до інвестиційного прибутку, отриманого від такого продажу, виходячи з положення пп. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Кодексу (останній абзац), буде включена вартість цього корпоративного права, визначена при його безоплатному отриманні.

Якщо платник податку протягом податкового року здійснював операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, уклавши з таким торговцем договір щодо виконання ним функцій податкового агента (пп. 170.2.9), то його обов’язок щодо подання річної декларації (2 0064-93) вважається виконаним, тобто він звільняється від подання декларації та сплати податку з одержаного інвестиційного прибутку. У разі непред’явлення платником податку необхідних документів та відомостей для визначення (розрахунку) інвестиційного прибутку, податковий агент нараховує та утримує податок із всієї суми інвестиційного доходу під час виплати такого доходу та за його рахунок. Відповідно до пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов’язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію. Тобто після закінчення податкового року громадяни, які отримували доходи протягом податкового року, виплачені особами, які не є податковими агентами (п. 168.1, п. 168.2 ст. 168 Кодексу), зобов’язані в строк до 1 квітня наступного року за звітним подати до податкового органу річну податкову декларацію із зазначенням отриманих доходів.

Відповідно до пп. 170.2.9 компанія з управління активами також може самостійно нараховувати й утримувати податок з доходів фізичних осіб, якщо це передбачено договором, укладеним між ними. Покладання такої функції на компанію з управління активами має свої плюси і мінуси. Для визначення найбільш прийнятного варіанта фізичній особі необхідно враховувати таке: ведення обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами покладено на фізичних осіб; фізична особа, що активно інвестує засоби в цінні папери різних емітентів, у т. ч. і до різних інвестиційних фондів, що здійснює операції купівлі-продажу на вторинному ринку, повинна враховувати особливості, викладені в пп. 170.2.4, пп. 170.2.5 Кодексу (особливості визначення вартості пакета ЦП при проведенні операцій їх купівлі і продажу протягом 30 днів і при виникненні інвестиційного збитку); обов’язок фізичної особи подавати податкову декларацію вважається виконаним, якщо вона