Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

вже зазначили вище, порядок заповнення форми Книги, визначений наказом № 490, здійснення яких-небудь розрахунків у ній не передбачає. І, незважаючи на те, що в самій назві Книги говориться про її призначення для визначення загального річного оподатковуваного доходу, нічого подібного реально зробити в існуючих умовах і формі Книги неможливо. З огляду на це, на практиці платники податків використовують Книгу як простий реєстр отриманих інвестиційних доходів і здійснених інвестиційних витрат, а розрахунок інвестиційних прибутків (збитків) за операціями продажу окремих інвестиційних активів і визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами здійснюють окремо, в особливій формі Розрахунку. Оскільки інформація, що міститься у такому Розрахунку, досить важлива і необхідна насамперед самому платникові податків (перш ніж погоджуватися із сумою інвестиційного прибутку, що платникові податків визначать податківці, він хоче сам визначити її, щоб бути впевненим, що з нього не візьмуть ПДФО ні на копійку більше призначеного), то вони намагаються оформити Розрахунок так, щоб він мав усі атрибути документа, хоча жоден нормативний акт не вимагає від платника податків оформлення такого Розрахунку.

Звичайно, можна на окремому аркуші паперу зробити необхідні розрахунки з визначення загального фінансового результату за операціями з інвестиційними активами, запам’ятати отриманий результат, а потім, після подання декларації, результат забути, а листок викинути. Але через рік усе доведеться робити спочатку, причому вже не за рік, а за два. І так наростаючим підсумком за весь час здійснення операцій з інвестиційними активами. Це набагато складніше ніж складання і зберігання Розрахунку за підсумками кожного податкового року.

170.2.8. У підпункті «а» пп. 170.2.8 мається на увазі, що не підлягає оподаткуванню та не включається до загального річного оподатковуваного доходу дохід, отриманий платником податку протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суму, визначену в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього розділу, тобто якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, чинного для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

У підпункті «б» пп. 170.2.8 п. 170.2 ст. 170 Кодексу мається на увазі, що дохід, отриманий платником податку від продажу інвестиційних активів у випадках, визначених пп. 165.1.40 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу. Зокрема, не включається до складу загального річного оподатковуваного доходу сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження акцій (інших корпоративних прав), одержаних ним у власність у процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати, безпосередньо отримані ним як компенсація суми його внеску до установ Ощадного банку СРСР або до установ державного страхування СРСР, або в обмін на приватизаційні сертифікати, отримані ним відповідно до закону, а також сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) за нормами безоплатної передачі, визначеними статтею 121 Земельного кодексу України залежно від їх призначення та майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації.

Володіючи цінними паперами ICI, фізична особа не сплачує податки до моменту реалізації цих цінних паперів або до моменту виплати дивідендів за цінними паперами ICI. У разі ж безпосереднього володіння цінними паперами або нерухомістю доходи від операцій з цими активами або доходи, нараховані за цими активами (відсотки, дивіденди, орендна плата), потрапляють в оподатковуваний дохід. Отже, інвестування у цінні папери ICI має ряд податкових переваг порівняно з безпосередніми інвестиціями у цінні папери або об’єкти нерухомості.

170.2.9. Платник податку, який проводить операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, має право укласти договір з таким торговцем про виконання ним функцій податкового агента.

Ліцензія на право здійснення діяльності на ринку цінних паперів потрібна юридичним особам, які професійно здійснюють цю діяльність, тобто є торговцями цінними паперами. Роз’яснення щодо визначення критеріїв професійної діяльності подано у Рішенні від 14.05.97 року № 7 ДКЦПФР. Вимоги, яким має відповідати торговець цінними паперами, такі: це обов’язково має бути юридична особа, а саме: акціонерне товариство (статутний фонд якого сформовано з іменних акцій), товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне або командитне товариство; операції з цінними паперами становлять виключний вид діяльності. Таким чином, звичайне підприємство, що займається виробничою, торговельною або посередницькою діяльністю, має право без ліцензії самостійно купувати і продавати цінні папери лише в межах, встановлених ДКЦПФР; при збільшенні обсягів торгівлі цінними паперами воно зобов’язане скористатися послугами посередника, бо такому підприємству ліцензію ДКЦПФР не надасть.

170.3.1. Роялті — це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау) (див. коментар до п 1.228 ст. 14 Кодексу). Правила оподаткування роялті (див. коментар до п. 5 ст. 170 Кодексу).

170.4.1. Щодо економічної доцільності оподаткування процентів висловлюються різні думки: і про те, що майже весь прибуток фізичних осіб підпадає під так званий інфляційний податок, і про виникнення «сприятливого ґрунту» для подвійного оподаткування вкладників. Але банківський та небанківський сегмент фінансового ринку в Україні динамічно розвивається, і не в останню чергу завдяки коштам фізичних осіб, які, не виключено, роблять більший внесок у розвиток системи державних фінансів ніж зарубіжні інвестори. А гроші «працюють» скрізь — і внесені у вигляді акцій до статутного капіталу підприємства, і на депозитних рахунках фінансових установ. Водночас дивіденди оподатковуються, а проценти — до 2015 року — ні, і збереження такої несиметричності спрацьовує на користь банків та небанківських фінансових установ, що обслуговують вкладників — фізичних осіб, адже природно, що громадяни зберігатимуть кошти там, де це вигідно. Тому, вважаємо, до врегулювання питання щодо оподаткування процентів слід підійти зважено, аби не спричинити раптового «переливання» коштів на ринку фінансових послуг.

Доходи, одержувані фізичною особою як процент на депозит (вклад) у небанківську фінансову установу, відповідно до Кодексу (крім страховиків), обкладаються податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5 % бази