Читати книгу - "Магія без пам'яті, Мiла Морес"

- Цікава лекція, так, карамелько? – Рокс посміюється, а я намагаюся розліпити очі.

В аудиторії галасливо, студенти виходять, голосно розмовляють. Пара закінчилася. Я все проспала.

- Містер Нотрил помітив?

- Ще й як! Дивись, - показує щось над моєю головою, довелося розвернутися в сидячому положенні, щоб побачити. Наді мною маячать три чорні зірочки.

Жах. Мене виставили із аудиторії. Ха-ха, я сама пішла. Все ж таки добре, що мене сплячу не перемістили за двері. Там було б не так зручно спати.

- Він щось казав?

- Ні, зірочки з'явилися, коли ти заснула і все. Жодних коментарів від Ноті. Але дивився він точно несхвально.

Ну це зрозуміло.

Відчуваю, мені влетить.

- Лаурі, підійди до мене, - викладач каже подумки. Час розплати настав. Я не встигла ще придумати відмовку, надто швидко все розвертається. Я хочу ще поспати. Адже в перерві можна? - Лаурі, - наполегливо гукає містер Нотрил.

Довелося підійти до столу. Я думала, що розмова відбудеться прямо тут, у всіх на очах, але викладач махнув на мене рукою, і ми обоє перемістилися до його маленького кабінету. Мабуть, розмова планується серйозна. Вже почуваюся як на прийомі у психолога. Щоправда, я ніколи на такому не була, але здогадуюсь, що все виглядає саме так.

- Чому ти спиш на моєму занятті? – звучить грізно. Його обличчя похмуре. - У мене настільки нудні лекції?

- Вибачте, містере Нотрил. Ви дуже цікаво розповідаєте, зовсім не нудно, – виправдовуюсь невпевнено. Нині головне вистояти. І морально, і фізично.

- Тоді чому ти спиш на парі?

- Вибачте, я зовсім не користуюся вашою добротою до мене. Це вийшло випадково, я боролася, як могла.

- Ти не виспалася через стосунки з хлопцем? – грубо, страшенно грубо та двозначно.

- Що? Ні! Що ви, містере Нотрил! Я не сплю з Роксом! - Прокричала особливо емоційно. - Це все чутки, але в них немає правди, чесне слово!

- Добре, Лаурі, я тобі вірю, - здається, він сказав це з полегшеним зітханням. - Я припускав, що ти – порядна дівчина, яка за будь-яких обставин берегтиме себе для призначеного.

- Нуу... так далеко я не заглядала... Тим більше зараз ніхто не дотримується таких правил... - він у відповідь підняв брови і трохи звів їх у центрі. Цей вираз обличчя мені не подобається, відчуваю, що сказала щось не те, поспішаю виправдатися: - Але з Роксом я ні-ні...

- Ми про це ще поговоримо. То чому ти не виспалася?

- Втомилася вдома, допізна сиділа з сестрами, купала їх, укладала, а потім якось не засиналося…

- Ти не маєш стільки працювати, Лаурі. Ти ледве на ногах стоїш. І це не вперше я бачу такий твій стан, - його голос стурбований, а мене вже напружує, що він приділяє мені стільки уваги. - У тебе дитинство взагалі було? Коли ти востаннє була у парку розваг? Коли каталася на поні? Їла морозиво біля озера з лебедями?

Я усміхнулася, але не від того, що згадала такі випадки. Ні. Я подумки відтворила у швидкій перемотці своє «дитинство».

- Ніколи, - і знову гірка посмішка. – Хоча ні… З Роксом ми їли морозиво біля озера. Не з лебедями, а з качками. Вони також гарні.

- Лаурі. Ти вже доросла, і сама можеш керувати своїм життям. Сьогодні ти вперше заснула на парі, я прощаю це, тим більше знаю твою ситуацію. Але якщо це увійде до звички, ти нашкодиш сама собі. Заради кого? Скажи мені, заради кого ти так знущаєшся над собою? - Його тон надзвичайно серйозний. - Ти завжди виглядаєш виснаженою, не виспаною, у тебе руки як у працівника на тартаку, - я втягнула долоні в рукави, опустила плечі. - Вибач, Лаурі, я не намагаюся тебе образити чи принизити. Я хочу змусити тебе думати. Ти сама маєш право приймати рішення і керувати своїм життям. Ти не зобов'язана робити все, що тобі доручають батьки. Твоє завдання зараз ходити на заняття, отримувати знання і жити в радості.

Я мовчу. Розумію, що він каже все правильно.

- У мене немає вибору, містере Нотрил. Якби він був…

- Кожна людина має вибір. Потрібно дивитися ширше, - він на мить відвів голову вбік, потім продовжив більш м'яким голосом. - Якщо в тебе буде більше вільного часу, я зроблю тобі ще одну пропозицію. І якщо ти погодишся, зможеш заробити більше. Ось тобі вибір. Ти можеш сама забезпечити своє життя.

На що він натякає? Яку ще пропозицію?

Тільки цього мені не вистачало!

Гучним молоточком у голові продзвеніли слова мого брата.

- Я не стану повією, містере Нотрил. Дякую, але й від цієї пропозиції я відмовлюся, - підібгала від образи губу, роблю крок назад, наближаюся спиною до виходу.

- Лаурі, - він підняв руку, тримає двері, щоб я не вискочила. - Я не пропоную тобі продавати своє тіло. У жодному випадку, - сказав м'яко. – Я збираюся писати наукову роботу, і мені потрібно, щоб хтось набирав під диктовку текст. Я б і сам міг це зробити, навіть не підходячи до комп'ютера, але я волію фокусуватися на думках та ідеях, а не на механіці. Пропоную тобі такий підробіток. Усі робочі години будуть додатково оплачені.

- А я подумала…