Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

- Зтанцюєш для мене? – гіпнотично говорить Руслан. З усього, що я розповідала, він почув лише слово танці.

- Тут і зараз?! Якщо, що я танцювала народні танці, тож ніякої еротики там немає, закриті костюми, зібране у тугу волосся та яскравий макіяж.

- Тут і зараз, не потрібно, колись в найблищих час. І давай не народні, а щось де мало одягу та по еротичніше.

- Угу, по мрій! – так і хочеться язика показати - А взагалі я мала, щасливе дитинство, улюблена донька, онука, все для мене. Турбота та любов, нові іграшки, що забажаю, але занадто мене не балували все було в міру. Розкажи тепер ти щось, а то все я та я.

- В порівняні з тим, що ти просто закрила дівчину у роздягальні, то ти ангел, бо бійки, постійне викликання батьків до школи це про мене.  Вчителі за голову бралися, декілька разів погрожували відрахувати, але характер та поведінка  хоч у мене жахлива, то знання відміно, тому через це я так і довчився у ліцеї до одинадцятого класу. Я був ще тим розбишакою…

- І найпопулярнішим хлопцем – говорю те в чому впевнена.

- Ну і це також, але все якось саме собою було. Я ріс у заможні родині все для мене єдиного сина, тому коли я відчув цю межу все дозволеності, я і скористався цим. За що і зараз соромно, скільки мама тоді сліз виплакала через мою поведінку, а батько лякав ременем, але ніколи не вдарив – у них настільки різне виховання у порівняні: Таї та Руслана.

- А коли з’явилася сестра, все змінилося?

- Так напевне, але я й залишався тим хлопчиком із золотою ложкою в роті, як всі вважали. Але ж Тайку я бачив не так часто лише тоді коли вони в гості приходили – стоп я щось нічого не розумію – Мені завжди хотілося її оберігати, піклуватися про неї. Навіть батьків просив про сестру, яка постійно буде біля нас, а не приходитиме на пару годин. Але вони ні в яку – говорить з прихованим сумом.

- Вибач , якщо лізу не туди куди потрібно, але я щось не розумію, хто приходив, куди приходи.

- Все добре. Тая і Тарас мої двоюрідні брат та сестра.

- А де ж твої батьки?

- Вони загинули у автокатастрофі в них врізався інший автомобіль, коли мені було шістнадцять, тоді я й переїхав до дядька Дениса, а як тільки виповнилося вісімнадцять поїхав навчатися закордон. Юля та Денис вони дуже близькі мені, а Тая та Тарас найрідніші.

- Вибач, я не знала – говорю щиро, бо подруга ніколи навіть не заїкалася про це. Я завжди вважала, що вони діти одних батьків.

- Все добре.

- Чорт, вибач, будь ласка, я не знала, це ж тому ти тоді мене на дорозі висадив. Коли я сказала, що в одних батьків такі різні діти. Будь ласка, мій язик - мій ворог – швидко щебечу, як тільки складаю позли у свої голові.

- Лисичко, зупинися – кладе свої руки на мої – Подивися на мене – дивлюся у притул – Все справді добре, це я як дурень тоді повівся. Це мені потрібно просити вибачення, що мною керували емоції, а не тобі.

- Ні, це не нормаль, що я сказала, я ж знаю, як це рости без батька, а в тебе обох не було. Мені справді дуже шкода. Вибач – я швидко говорю, на межі істериці, що це зі мною. Мабуть, я відчула весь біль, який ж сама причинила.

- Цсс, іди сюди – тягне мене до себе та обіймає, гладить по волоссю та щось приємне говорить, не можу розібратися. Все це занадто емоційно.

- Коли мені було десять тато помер. Я довго не могла зрозуміти, чому він так різко зник з мого життя, перестав забирати зі школи, ходити гуляти в парк, вчити уроки. А я замість того, щоб підтримати маму, яка ночувала біля батька в лікарні, влаштовувала істерики, що мене ніхто не любить і я нікому не потрібна – я проживаю цей біль знову. І хоч би, які команди я собі не давала що плакати не буду, зараз поодинока сльоза стікає з моєї щоки, гарячим ручаєм – Я довго не могла усвідомити, що відбувається, але коли мама прийшла і сказала, що його більше немає, мій світ зупинився. Я замкнулася в собі, мене водили до дитячого психолога, який говорив все добре потрібен час, але час проходив а легше мені не ставало. Одного дня, коли я почула, як плаче мама над фотографією батька та говорила, як її важко без нього, що зі мною проблеми. Тоді я і зрозуміла, що вона найрідніша хто в мене залишилася і її важче не менше мене. Дала собі слово, що буду триматися і мама більше ніколи не буде плакати через мене. А зараз сиджу та реву на твоєму плечі. – Руслан мовчить, обіймає у нього свій біль він втратив обох батьків одразу, а в мене залишилася мама.

- Моя маленька без захисна дівчинка, скільки ти болю пережила – говорить в волосся.

- Ти не менше.

- Олю, – дивиться на мене та пучкою великого пальця витирає мої сльози. Ось ми обоє чисті і відкриті. У кожного з нас своя історія – Чекай у мене є дещо для тебе, що має підняти настрій тобі – відпускає мене та тягнеться до бардачка. Дістає звідти маленький пакунок – Це тобі з днем народженням.

- Руслане, дякую, але це зайве.

- Нічого не зайве і назад я не заберу – говорить категорично, але без натиску – Відкривай! – витягую з пакунку маленьку коробочку. Розв’язую стрічку та відкриваю. Вдивляюся у неймовірно гарну підвіску з тієї самої колекції, що і Тая подарувала браслет.

- Гарна, але справді це дуже дорога річ...

- Лисичко, немає нічого дорогожчого ніж ти. Твоя неймовірна врода, розум, відкритість, щире серце, доброта.

- Це точно все про мене?

- Звичайно про тебе! Давай допоможу вдягти – забирає підвіску, розвертає мене боком, я лише встигаю підібрати волосся та оголити шию на що чую важче дихання – Ось і все – говорить коли застібнув виріб.

- Дякую – повертаюся – Ти мене сьогодні дуже здивував.

- Ох, лисичко, це лише почато! – посміхається.

З повагою, ваша Рія Тас. 

Обіймаю кожного. Дякую, що обрали мене.