Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Розділ двадцятий. Засліплюючи Темряву.

Слова молодшого кронпринца були цинічними і не виказували жодної прогалини у своєму значенні. Він ясно давав зрозуміти свою позицію щодо світлої принцеси і свою непорушну точку зору на домовленності між імперіями Світла і Темряви. Перші кілька хвилин присутні не могли висловлювати своїх думок, адже були поглинуті переварюванням інформації. Та коли минули перші сутінки в головах вельмож, вони почали виказувати своє незадоволення та обурення поведінкою маршала темної армії, який зовсім не зважає ні на них, ні на своїх батьків.
Та яке б не було обурення темного панства, а виступити проти молодшого кронпринца не міг жоден з них. Усі боялись за власні життя, памятаючи яким нестриманим буває маршал темної армії, і як легко може вирішити Долю простих смертних. Та й занадто свіжою була память про вбитого короля Пустоші, який хоч і виявився зрадником імперії та все ж був монаршою особою та одним з вельмож.
Першим виступив лорд Батістафьє, лестиво посміхаючись та прихиляючи голову як це роблять блазні. Чоловік говорив тихо та достатньо голосно для того щоб бути почутим. 
– Як вас правильно зрозуміти, найтемніший маршале? Ви відмовились від світлої принцеси, а зараз бажаєте володіти нею одноосібно? Ви вважаєте нас за дурнів? Те, що ви наш маршал не дає вам права витирати ноги,
    – Батьку, досить. – генерал Бастье схопив лорда Батістафьє за руку, вийшовши з-за його спини та закриваючи його собою від зацікавленого погляду свого маршала. – Я маю новий титул і нам є чим займатись. – наполягав він ледь чутно. – Ми отримали ціле королівство завдяки маршалу, не треба висловлювати думку інших.
– Ну це так, – погодився чоловік, визнаючи, що посада короля Пустоші його сина відкриє для його корабельної компанії нові простори та нові шляхи до малопрохідних земель де діять обмеження. – Та все ж ми маємо право знати!
– Так!
– Ми маємо право знати! – почали вигукувати інші, ніби набравшись сміливості перед обличчям молодшого кронпринца.
– Право. – відказав Темніан, міцніше стискаючи свої пальці на шкірі світлої принцеси. – Знати. – його очі наливались пітьмою, а голос ставав металево - цинічним з нотками ненависті та зверхності. – Все що вам потрібно знати, це те що я продовжую захищати кордони Темної імперії. 
– Так, – прокашлявся хтось за спинами кількох колоритних вельмож, ховаючись від очей маршала, – але ж ми підтримуємо армію!
– Ви маєте змогу підтримувати армію, завдяки тому, що ми з темними військами не дозволяємо Відступникам і монстрам прориватись крізь кордони! – впевнено відповів Темніан.
– Хтось воює, а хтось працює. – викрикнув хтось з іншого боку.
– Ви заробляєте гроші, а працюють робітники. – зазначив Темніан, не бажаючи навіть знаходити кожного з боягузів, які викрикували по реченню, перекидаючи мяча відповідальності один одному. – Я ще жодного разу не бачив когось з вельмож у рядах темних!
– Не всі з нас були народжені воїнами.
– Ви всі вже мали змогу показати себе та свої сили. Як ви самі зазначили, хтось народжений бути воїном. Зі світлою жрицею Місячної долини повинен бути хтось, хто зможе захищати її. Цього знання вам не достатньо?
– Не достатньо. – виступив вперед Марселіан, не відводячи свого ненависного погляду від молодшого брата. – Ти не можеш змінювати своїх рішень, маніпулюючи домовленностями та підставляючи цілу імперію. Ти не можеш просто захотіти і залишити собі світлу принцесу, яка вже майже зробила свій вибір. Ми всі прикладали зусиль щоб отримати прихильність світлої принцеси, а ти наплював на традиції Світлої імперії, і вирішив все за всіх.
– Марселіан, не треба. – імператриця Фірра інтуітивно стала між своїми синами, контролюючи кожного з них на невеликій дистанції. – Ми всі повинні заспокоїтись.
– Заспокоїтись? – перепитав старший кронпринц, хижо посміхаючись. – Ви знущаєтесь, моя найтемніша? Скільки ще ви будете захищати свого молодшого сина? Скільки ще часу ми всі повинні терпіти його нестерпний характер?
– Стільки скільки потрібно. – відповів імператор Шаур, відводячи свої спустошені очі.
– Чи вам всім не набридло? – голосно запитав Марселіан, звертаючись не лише до своїх батьків, але й до присутніх вельмож. – Ви всі так боїтесь маршала і так ненавидите молодшого кронпринца, що нічого не робите відкрито! Чи повинні ми всі схиляти голови перед ним та його вседозволенністю? – наступні слова старший кронпринц говорив більш виваженіше, дивлячись на бліду світлу, яка в дивному заціпенінні стояла біля Темніана. – Ми всі маємо скелети у шафі, ми всі робили щось за що нам соромно, але це життя і ми живі люди. Ми можемо помилятись, але визнаємо свої помилки, а от маршал ніколи цього не робив і не зробить! – Луна ледь поворухнувшись, подивилась на Марселіана. Той посміхнувся їй і продовжив. – Вам вирішувати, ясносвітла. Ви маете право відмовити моєму братові, і він нічого не зможе зробити, адже не піде проти Світлої імперії!
– Так, – погодився Темніан, не дозволяючи старшому кронпринцу продовжувати говорити. Він обережно торкнувся підборіддя світлої принцеси, самими кінчиками пальців притримуючи його, і закликаючи Луну подивитись на нього. Це було легко зробити, адже вона не мала сил та намірів відмовляти чи супротивитись йому. – Вам вирішувати, ясносвітла Луна. Якщо ви назвете імя того, хто зможе стати достойною партією для вас та зможе захищати вас від Відступників, я відступлю негайно. – здивовані вигуки та легкий стогін пройшовся залою, викликаючи здивування та нерозуміння в очах присутніх. – Або ви можете погодитись на мою пропозицію і покінчити з усім цим фарсом вже сьогодні!
Луна мовчала.
Жриця Місячної долини не могла поворухнутись чи дихати на повні груди, опалена жорстоким і таким холодним поглядом молодшого кронпринца. Вона відчувала слабкість перед ним і це не був страх. Щойно вона зрозуміла, що починає танути в його сапфірових очах. Щойно вона дозволила Темряві згасити її Світло. Щойно все що було відомо стало безглуздим, а те що було невідоме набувало сенсів.
– Ясносвітла? – звернувся Марселіан, підштовхуючи Луну до відповіді.
Усі чекали на рішення світлої в цілковитій тиші.
– Я згодна. – врешті зітхнула світла принцеса, а за мить, коли обурення та незгода деяких вельмож, які стали на сторону старшого кронпринца, стихли, внесла доповнення, підкоряючись правилам своєї імперії. – Я проведу поряд з вами три дні. Я повинна пізнати вас та мати змогу оцінити.
– І що тоді, ясносвітла моя? – перепитала імператриця Фірра, приобійнявши свого чоловіка.
– Тоді я назву імя свого нареченого. Ми повинні дотримуватись домовленностей за всяку ціну. – відказала Луна, повільно і обережно звільняючись від рук Темніана. Та вона зробила це лише тому, що побачила фуррію, яка відстукуючи дзвінко каблуками, поспішала до свого коханого.
До зали увірвалась леді Лессін, якій доповіли про те, що сталося в тронній залі, наголосивши на поцілунку маршала темної армії та світлої принцеси. Дівчина була розгнівана такою новиною і не мала наміру віддавати світлій свого чоловіка, навіть попри загрозу своєму життю та покаранню за непідкору монаршій особі. Її коротка сукня ледь прикривала сідниці, а мереживо на грудях було напівпрозорим і таким спокусливим для чоловічої статі та майже неприпустимо непристойним для бальної атмосфери темних. 
– Темніан, – почервонівши від злості, леді Лессін схопила молодшого кронпринца за рукав і потягнула на себе. – поясни мені, чого ти хочеш?
– Леді Лессін?! – відкашлюючись імператриця округлила свої очі. – Ви забули про свої манери. – нагадала вона, та коханка Темніана навіть бровою не повела.
– Чому? Чому саме світла, і чому саме ця? – істерила дівчина, вимагаючи відповідей. – Чого тобі не вистачає? Ти казав, що не хочеш одружуватись! Що змінилось?
Це було найцікавіше питання серед усіх поставлених. Темніан нещодавно знайшов на нього відповідь. Все змінилось після того, як він скористався магією Злиття і повязав свою Темряву зі Світлом Луни. Вони обидва не були простими представниками двох протилежних імперій, вони обидва мали приховані сили, які володорювали над ними. Тому магія Злиття подіяла так як повинна була, вона привязала дві протилежності один до одного, не дозволяючи жодному з них забутись.
– Я не збираюсь поступатись тобою ні цій, – леді Лессін з огидою кинула погляд на світлу принцесу, – ні іншій! Ти належиш мені!
– Я не повинен, – спокійно відказав Темніан, відірвавши від себе цупкі пальці обуреної коханки, – пояснюватись перед вами! Я не повинен повторювати! – наголосив він, – я належу Темряві і імперії Темряви!
– Вечірки не буде. – саркастично зазначив Марселіан, радіючи з появи леді Лессін і вбачаючи в ній загрозу для намірів свого молодшого брата, адже усім відомо наскільки ця рудоволоса жінка одержима своїм коханцем. – Можна продовжити завтра. – він звернувся до своєї матері. – Наказуйте, найтемніша. Гостям пора влягатись у ліжка. Нікому не потрібні ці сімейні чвари.
– Так, ви праві, мій темний князе. Нам всім треба відпочити, а декому – вона подивилась на Темніана, – вирішити справи з минулими чи теперішніми стосунками.
– Продовжимо завтра! – вигукнув імператор Шаур, прикликаючи до себе головного з прислуги та охорону.
За наказом та розпорядженнями імператора гості повільно розбрідалися до своїх покоїв, перешіптуючись та обговорюючи побачене і почуте. Їх супроводжували слуги та охорона, щоб упевнитись у тому, що кожен з них дістався до місця призначення і не залишився підслуховувати. Марселіан неохоче та все ж покинув світлу принцесу, залишаючи її в руках лорда Астана, що блідою тінню стояв поряд зі світлою. Було важко не прислухатись до попередньої погрози Темніана, тому старший кронпринц не бажав перевіряти свою Долю. Не сьогодні.
Маршал темної армії мовчки схопив свою коханку за руку і повів її подалі від світлої принцеси та своїх батьків, не маючи бажання показувати їм усю складність їх відносин. Леді Лессін занадто довго була єдиною жінкою в його житті і мала деякі права, та безсумнівно мала право почути все безпосередньо від нього.
Луна у супроводі імператриці Фірри та лорда Астана була відведена до її покоїв. Її залишили з Альтою та Червоним сліпцем, та пообіцяли усе зясувати завтра. Дуже багато подій сталися за такий короткий проміжок часу, Темрява була сполохана та мала Хаотичний присмак сгущення, тому потребувала перепочинку. Усі потребували відпочінку.
Цієї ночі Луна мала змогу побачити світлоокий Місяць з його яскравими зірками, що прийшли підтримати її своїм сяянням. Вона насолоджувалась присутністю нічного Світла та його співочим шепотінням, яке перепліталось з колисковою морських хвиль. В її голові усі пазли майже склалися в одну картину, де в центрі вимальовувся портрет чоловіка з кришталево чорними очима, що були сповнені крижаного цинізму.