Читати книгу - "Вітер у вербах, Кеннет Грем"

Було ще чимало подібного, але все це було таке хвалькувате, що навіть сором переповідати.

Жабс ішов і співав, співав і йшов, і був чим далі, тим пихатішим. Та дуже скоро доля безцеремонно поклала цим гордощам край.

Пройшовши кілька миль угіддями, Жабс вийшов на битий шлях і, стоячи на ньому та вдивляючись у світлу далечінь, помітив цятку, яка поволі наближалася, стаючи спершу крапкою, потім крапелькою, потім чимось до болю знайомим, а потім до його зачарованого вуха двічі долинув дуже знайомий застережний звук.

— Щось дуже знайоме! — схвильовано скрикнув Жабс. — Я вертаюся до справжнього життя, я знов у тому великому світі, де мене стільки часу не було! Я гукну їх, своїх братів по колесу, я розповім їм пару оповідок, які досі так подобалися іншим, і вони просто не зможуть не підвезти мене, а тоді я матиму нагоду поговорити з ними трохи довше. І може, як пощастить, скінчиться тим, що я приїду до Жабс-холу на автомобілі! Ой, подивився б я тоді на Борсукову морду!

Жабс не вагаючись ступив на шлях і вже хотів зупинити машину, яка неквапно наближалася до луки, аж раптом зблід як смерть, серце йому кевкнуло тоненько, коліна затремтіли, у животі нестерпно закрутило, і він, зігнувшись удвоє, як підкошений, бухнув на землю. Бідолашний, безталанний Жабс, він дуже правильно вчинив, бо то був той самий автомобіль, якого він украв біля ресторану “Червоний Лев”, той фатальний автомобіль, від якого почалися всі його негаразди! І в кабіні сиділи ті ж люди, яких він бачив тоді, коли сидів у ресторанній залі та обідав!

Жабс бебехнувся на шлях безформною купою і розпачливо лопотів:

— Це кінець! Це точно кінець! Знову наручники, знову полісмени! Знову тюрма! Знов сухарі та вода! О, який я був дурний! Чого я домагався, коли пихато йшов полями, горлав зазнайкуватих пісень і зупиняв людей на шляху серед білого дня, і це замість того, щоб сховатися в темряві і тихенько, через чорний хід, дістатися додому! О безталанний Жабсе! О нещасне земноводне!..

Тим часом кошмарний автомобіль ближчав і ближчав, і нарешті Жабс почув, як він зупинився майже біля нього. З кабіни вийшло двоє джентльменів, обійшли тремтячу купку жалюгідного нещастя, що плазом лежало посеред дороги, і один із них сказав:

— Оце так біда! Подумайте тільки! Бідна старенька бабуся — треба розуміти, праля, — охляла посеред дороги! Може, спека її звалила, бідолашну, а може, не їла нічого сьогодні. Давайте посадимо її в машину та підвеземо до найближчого села, там у неї обов’язково знайдеться хтось знайомий.

Вони обережно підняли Жабса з землі, завели його до машини, вклали на м’якенькі подушки та поїхали далі.

Почувши їхню співчутливу розмову, де не було й натяку на злість, Жабс зрозумів, що його не впізнали, піднісся духом, обережно розплющив спершу одне око, потім — друге.

— Гляньте! — гукнув джентльмен. — їй уже краще. Свіже повітря таки робить свою справу. Як вам зараз, місіс?

— Дуже дякую, сер, — ледве проквилив Жабс, — мені вже набагато краще!

— Дуже добре! — мовив джентльмен. — Лежіть собі тихенько, не рухайтеся, і — благаю вас! — навіть не намагайтеся говорити.

— Спробую, — пообіцяв Жабс. — Але я подумала, чи не могла б я сісти отам спереду, біля шофера? Свіжий вітерець обдує мені лице, і тоді я дуже скоро оклигаю.

— Яка розсудлива жінка, просто неймовірно! — вигукнув джентльмен. — Авжеж, сідайте. — І вони, обережно підтримуючи Жабса, допомогли йому пересісти на сидіння біля водія.

Машина покотилася далі.

Жабс уже майже оклигав. Він сів прямо, роззирнувся і спробував погамувати тремтіння, нудьгу, а надто старий потяг до їзди, але боротися з ним ставало чимраз важче.

— Це доля! — промовив він сам до себе. — Навіщо опиратися? Навіщо пручатися? — і обернувся до шофера обіч себе.

— Даруйте, сер, — мовив він, — чи не була б ваша ласка на хвильку пустити мене за кермо? Я уважно дивилася за вами, і здається мені, це дуже легко й цікаво, а ще страх як хочеться похвалитися перед подружками, що я мала задоволення керувати автомобілем!

Водій так розсміявся, почувши пропозицію, що джентльмен негайно запитав, у чому річ. Почувши, що до чого, він (на превелику втіху Жабса) вигукнув:

— Браво, місіс! Я в захваті від вашої відваги. Дайте старенькій покерувати і пригляньте за нею. Що вона зробить поганого?

Шофер звільнив місце, Жабс відразу ж заліз на його сидіння, схопився за кермо, з удаваною покірливістю вислухав усі вказівки і рушив з місця — повільно, обачно, бо твердо вирішив бути розважливим.

Джентльмен на задньому сидінні заплескав у долоні, і Жабс чув, як він каже:

— Як гарно в неї виходить! Подумати тільки, праля так вправно керує машиною, та ще й уперше!

Жабс трохи піддав газу, потім ще, і ще.

Він чув, як кричить джентльмен:

— Прале, пильнуй! — І це страх як образило Жабса, і він почав шаленіти.

Шофер хотів йому завадити, але Жабс ліктем притиснув його до сидіння та дав повний газ. Вітер в обличчя, гудіння мотора, стрибки на дорозі — ну хто б тут устояв?

— Праля? — заволав він, забувши про всякий страх. — Я містер Жабс, викрадач автомобілів, руйнівник тюрм, Жабс, який завжди виходить сухим із води! Сидіть, як миші, і побачите, що таке справжня їзда, якщо довірилися найславнішому, найвправнішому та найхоробрішому Жабсові!

Страшенно закричавши, всі, хто був у кабіні, схопилися з місць і накинулись на Жабса.

— Хапайте його! — закричали вони. — Хапайте триклятого Жабса, це він крав наш автомобіль! В’яжіть його, куйте в кайдани, тягніть до найближчого поліційного відділку! Завдамо цьому відчайдухові та головорізові!

Але! Чомусь їм не спало на думку, що спершу було б краще (і мудріше) зупинити автомобіль, а потім братися за інше. Жабс різко вивернув кермо, машина рвонула на узбіччя, протаранила низькорослий живопліт і… Карколомний стрибок, потужний удар — і колеса автомобіля стали місити густу багнюку жабника.

Жабс відчув, як злітає вгору його тіло, як воно кудись летить — стрімко, легко, наче ластівка. Йому сподобалося відчуття польоту, та тільки він устиг подумати, що летітиме так, поки в нього виростуть крила, і стане він із Жабса Жабоптахсом, коли політ скінчився, і довелося приземлятися, ляпнувшись спиною на густу і м’якеньку лугову траву. Упавши, Жабс відразу ж сів — і побачив і автомобіль, який вже майже весь сховався під водою, і джентльменів з водієм, які у довгих своїх пальтах безпорадно борсалися у воді.

Жабс швиденько схопився на ноги та щодуху дременув полями, він продирався