Читати книгу - "Його святість Кафі, Містер Фас"

- Що але? Правильно нічого. – зітхнув. – Слухай… розумію ти не терпиш брехні, особливо такої, прийми, не можна закрити всім рота, тай нащо? Це просто їхнє лайно з голови, воно не має мати для тебе значення бо це їхнє лайно і їм в ньому жити.

- Ти наче забув що з тобою хотіли зробити? Він досі собі жирує! Наче святоша! – голос повний люті.

- Пам’ятаю як сорока річний збоченець покликав хлопця п’ятнадцяти років на роботу, бо знав хлопцю потрібні гроші. Пам’ятаю як  охопив мене ззаду почав цілувати!  пам’ятаю як розривав мій одяг коли  ледве борсався на ліжку в ступорі! Коли моє тіло намагалось пручатись а горло стисли лещатками від чого не зміг звуку вимовити!  - сперся об стіну бару. – Пам’ятаю чоловік старше в тричі підліз вище, вже готовий засунути мені в рот… сам знаєш що. Мене врятувала моє блювотиння.

- Вибач. – Максу стало ніяково за свою поведінку, хотілось провалитись крізь землю.

- За що?  Ти намагався мене якось образити? – ковтнув. – про най огидніші вчинки хтось скаже хороше, чому мене має хвилювати думка інших?

- Тебе будуть звинувачувати. – тихо відказав.

- Яка різниця? Такі люди вірять в те що хочуть не бажаючи бачити щось інше. Мені на них абсолютно пусто.

        Застигла довга пауза.

- Ходімо в кондитерську, поїмо. Ще  своєму дитячому садку куплю на вечерю смачненьке.

 Макс  ніяково кивнув.

- Ех… - зітхнув.

- Усміхнись велике і сильне дурбецало. – з повітрям видав сміх. – все зі мною гаразд.