Читати книгу - "Врятуй мою душу, Марта Мущинка"

Амелія:
Сказати, що я була шокована - це не сказати нічого..То це такий у нього був план? Одружитись на мені, щоб я не одружилась із Трушем? Оригінально звичайно..Хоча це тепер турбувало мене найменше, адже зараз, в цю секунду переді мною стоять два чоловіки і обидва з тією самою пропозицією моєї руки і серця.. Батьки виглядають розлюченими, матір тільки одним поглядом натякає, щоб я приймала пропозицію Труша, але серце підказує інше. Та що там серце, розум також не хоче бути заручником старого вовка..
- Моя найпрекрасніша, не робіть помилки! Я носитиму вас на руках, щойно ви скажете "так"..- раптово мовив Труш, явно відчувши конкуренцію. Ага, на руках носитиме? А потім що, у лікарню до травматолога з переломом спини? 
- Амеліє..- тихий голос хлопця навпроти, змусив моє серце забитись швидше, а коли наші погляди перетнулись, то взагалі забула як дихати, але він продовжував:- 
" Я одержимий тобою 
Принцесо кошмарів моїх..
І хочу бути з тобою,
Хоч впаду я до ніг..
Моя ти спокуса солодка
Єдиний мій еліксир 
Як не залізти по вуха
У дотик чарів твоїх?"
- Стас? - єдине, що змогла промовити я від почутих рядків.. Невже він сам це написав? Невже присвятив мені вірш? Невже і справді зміг його сам написати? Стільки емоцій, стільки питань, що я не знаю куди подіти свої нав'язливі думки, які безжально просять мене нарешті сказати те кляте "Так"..
- Дитячий садок! - голосно засміявся старий Труш..
- Так..Я згодна Стас! - зненацька оголошую свою відповідь, змушуючи обох чоловіків піднятись із колін.. Хлопець підбігає до мене та крутить в повітрі, а потім опускає і палко цілує незважаючи навіть на моїх батьків.. На очах у всіх присутніх одягає мені каблучку і знову цілує у губи...
- Цирк! Це не припустимо! Містере Крофт, ви ж казали, що не буде ніяких проблем! Ви обіцяли! - скаженіє старий вовк..
- Паскудне щеня! - дивиться він тепер на Стаса - Ти ще про це пошкодуєш! 
- Я так не думаю! - впевнено відповів хлопець, міцніше мене обіймаючи..
- Містере та місіс Крофт, оскільки ваша донька прийняла мою пропозицію, то прямо зараз вона переїжджає до мене! - раптово ошелешує і мене, і батьків своєю рішучістю..
- А не забагато ви на себе берете Станіславе? - гордовито запитала матір, напевно вже у думках давно тримаючи мене за горло..
- Звичайно ні, місіс Крофт! Тільки вашу дорогу доньку! - далі обіймаючи мене, впевнено відповідав мій доблесний лицар..
- Це нахабство! Це нечувано! Ми не даємо згоди на цей шлюб! - скрикнула знову та жінка. Та чорт, що не так? Якого біса вона так себе поводить? Тільки ж недавно сама пхала мене в обійми Кричевського, що змінилось тепер? Що цей старий виродок міг їм пообіцяти? 
- Мені достатньо згоди Амелії! - не менш рішуче додав Стас, а потім продовжив:- Ми йдемо збирати її речі, і прошу, давайте обійдемось без скандалу! 
Він взяв мою руку та попрямував до моєї кімнати.. Я замкнула двері, і аж тоді наважилась запитати:
- Що це ти влаштував? 
- Рятую тебе принцесо) - з посмішкою відповів він. Та це вже я зрозуміла, що рятує, але хіба не занадто? 
- А не занадто далеко ти зайшов? Хіба не розумієш, що цим шлюбом можеш зіпсувати собі життя? - на секунду згадую про фіктивність наших стосунків..
- Я готовий зайти ще далі..- прошепотів мені на вухо та прижав до стіни - Головне, щоб ти трималась поряд! 
- А моїх батьків не боїшся? - запитую, важко дихаючи від його наближення..
- Боюся..- підтримав розмову поцілунком і додав:- Тільки втратити тебе! 
- А цей вірш? - намагаюсь трохи зменшити напругу та заспокоїти своє серцебиття..
- Сподобався? - хтиво посміхнувся той..
- Авжеж! Ще ніхто мені так не робив пропозицію! - жартую, зупиняючи свій погляд на каблучці..дуже гарній каблучці..
- Це кільце моєї покійної матері, що передавалось з покоління в покоління: або донькам, або невісткам..- зауваживши мій погляд, розповів хлопець, змусивши мене тільки більше посміхнутися..
- Тоді тобі краще його забрати! У нас всього на всього фіктивні стосунки, і я не маю право носити цю каблучку! - зупиняю порив емоцій..
- Тільки ти і маєш! - знову вбив мене своїм лукавим шепотом...
- Але чому? - дивлюсь в його каштанові очі, шукаючи відповідь..
- Не зараз принцесо, зараз не вдалий час для пояснень! - натомість промовив він, ще раз легко поцілував у губи та допоміг мені зібрати усі речі. Зрештою, налаштований він серйозно! 
- Чекай, ти серйозно мене забираєш? - ніби оговтавшись від якогось дивного сну, нарешті запитую я, коли опиняюсь у його машині, а всі речі у багажнику..
- Авжеж! Так більше тривати не може..Я більше ніж впевнений, що ні Труш, ні твої батьки не заспокояться так просто..Тому, оскільки ти тепер моя наречена, то житимеш зі мною у моїй квартирі. Інколи приїжджатимемо до мого дядька, а інколи, якщо хочеш, то і до твоїх батьків! - пояснив до найменших деталей мій рятівник..
- Я вже казала тобі, що ти божевільний? - дивлюсь на нього із посмішкою.
- Сьогодні вперше! - жартуючи відмахується той та заводить двигун. Ще раз проводжу поглядом дім, в якому прожила все своє "щасливе" життя, і подумки прощаюсь, сподіваючись що навіки! Раптово помічаю, як матір суворо визирає з вікна, явно не бажаючи цим мені нічого хорошого. Але що справді мене дивує - це швидка прив'язаність до Труша! Адже ще донедавна вони говорили мені, що Кричевський багатший за нього, тому я маю стати дружиною його племінника. Вони раділи, що я стала дівчиною Стаса, так би мовити взяла хлопця у свої тенета, але що змінилось тепер? Невже Труш став значно багатшим? Нічого не розумію!