Читати книгу - "Зерно правди"

Усю підлогу також вкривала кров, змішана із брудом, засохла калюжа брунатного кольору, метрів зо три в діаметрі, із центром якраз під грубими стопами Будника. У місці біля сходів кров була розмазана, напевне, людиною, яка знайшла труп.

— Зняти його? — запитав Маршалок, оговтавшись трохи.

Шацький заперечно похитав головою.

— Спочатку фотографії, техніки повинні зібрати всі сліди. Цього разу труп знайдено на місці вчинення злочину, щось та мусило залишитися.

Обережно, обходячи найбільш підозрілі дошки підлоги, прокурор вийшов на середину приміщення. Він не помилився: на краю круглої калюжі, немовби по гурту монети, виднів якийсь напис, зроблений, імовірно, пальцем. Шацький подумки попрохав Господа, щоб цей палець не був у рукавичці, і щоб шаленець, який це зробив, раніше десь попадався. Схилився над калюжею й прочитав. Ні, тільки не це, подумав він. Ні, нехай це буде який-небудь псих, що надивився американських фільмів і тепер бавиться з нами в кота й мишку. На облямівці калюжі в закреплій крові були видряпані літери KWP й три шестицифрові номери: 241921, 212225, 191621. Шацькому це ні про що не говорило, але про всяк випадок клацнув фото мобільником.

Примусив себе глянути догори, на обличчя Будника. Спотворений до невпізнання чоловік виглядав ще більш виснаженим, ніж кілька днів тому в його кабінеті, смерть позбавила його залишків спортивної хижості. Найгіршим був цей пластир, жалюгідний навіть тоді, коли ще тримався чола, а тепер він сумовито звисав, відкриваючи ледве загоєну рану — така собі вишенька на торті посмертного приниження.

Коли на місце одночасно прибули Барбара Соберай і Марія Міщик, труп уже зняли й прикрили чорним поліетиленом. Шацький у гумових рукавичках передивлявся вміст гаманця небіжчика. Вільчур стояв, обіпершись на віконну раму й курив.

Соберай роззирнулася кімнатою й вибухнула риданнями. Коли Шацький підійшов до неї, щоб заспокоїти й дружнім жестом поклав їй руку на плече, жінка кинулася йому на шию й вся тремтячи, обняла. Теодор відчував, як її тіло здригається від плачу. З-над плеча колеги спостерігав за Міщик, сподіваючись, що та не зомліє, бо, по-перше, не хотів підтримувати стокілограмове тілисько, а по-друге, боявся, що підлога таким чином провалиться. Проте на материнському обличчі його пишнотілої начальниці не здригнувся жоден м’яз, вона лише кинула погляд на місце злочину й утупилася в Шацького. Запитально звела брову.

— Огляд тіла сьогодні, так само, як обстеження місця злочину й висновки, чи в цій крові є й кров Ельжбети Будник, — відповів він на німе запитання. — Ми якомога швидше підготуємо нові слідчі версії й розробимо план розслідування. На жаль, усе це схоже на якогось божевільного, треба зробити психологічний портрет, переглянути бази даних на предмет злочинів на релігійному тлі. Прес-конференцію можна скликати завтра опівдні.

— І що ми їм скажемо?

— Правду. А який у нас вихід? Якщо це божевільний, розголос може нам допомогти. Може, він комусь похвалиться, випадково скаже де-небудь, і це його викаже.

— Ви хочете, щоб родичі ідентифікували небіжчика?

Шацький заперечив, не мало сенсу обтяжувати когось цим кошмаром. У документах були всі потрібні йому дані.

— Вам щось говорить абревіатура KWP?

— Komenda Wojewódzka Policji[1], а що?

6

Прокурор Теодор Шацький ненавидів хаос. Почуття розгубленості щодо подій і власної їх оцінки, почуття неспроможності зосередити думки, втрата логічної послідовності, безпорадної й марної метушні від думки до думки. Результат приносило висновування однієї думки з іншої, пов’язання їх між собою, створення складних, чітких логічних механізмів, які зрештою породжували бездоганне й естетичне вирішення. Цього разу про таке й мови не було, думки шаленіли в голові, як юрба дітлахів на дитячому майданчику, смерть Будника заперечила всі його попередні припущення, до яких Шацький встиг звикнути. Певним чином, уже від першої хвилини слідства він був переконаний, що саме Будник винен у смерті дружини, це заспокоювало його й дозволяло шукати докази. Ніколи досі інтуїція так його не зраджувала.

Який же він був розлючений. Оскаженіло стусонув пивну банку, що лежала на тротуарі, якась вагітна красуня глянула на нього осудливо. Авжеж, що вагітна, авжеж, що красуня, наче на зло. Він був змучений, бо щоразу, коли намагався виснувати ланцюжок думок, перед очима з’являлася Клара, руйнувала конструкції й проникала до його свідомості. А що, коли вона вагітна? Може, воно й на краще, зрештою, учорашній вечір був чудовий, може, це означає, що він нарешті осяде біля молодої, вродливої дружини? А якщо це минуще? Якщо насправді вона виявиться дурною провінційною гускою, яка ніколи йому не подобалася і якій дивом вдалося справити на нього гарне враження? Може, це добре, що він її позбувся? Чи у випадку вагітності вона пробачила б йому, чи навпаки, перетворилася б на претензійну мегеру, яка тягнутиме з нього аліменти відром, ніби воду з колодязя? А якщо вона не вагітна, радіти йому, чи шкодувати?

Він сподівався, що тривала прогулянка від лікарні до прокуратури освіжить його, холодне повітря допоможе зосередити думки. Проте було тільки гірше. Звернув з Міцкевича на Косели, за якусь хвилину дійде до місця, сяде в кабінеті Міщик, познайомить її з планом розслідування. План розслідування! Він навіть засміявся вголос. Ага, якраз, план розслідування.

Біля сходів до прокуратури стояв невеликий гурт журналістів, хтось щось сказав, і всі рушили до нього. Потому, як кілька каналів показали його словесну баталію із цією в’їдливою мавпою в зеленому, Шацького почали впізнавати. Він випростався, обличчя зробилося незворушно-кам’яним.

— Пане прокуроре, можна ваш коментар?

— Завтра буде прес-конференція, ми про все вас поінформуємо.

— Це серійний вбивця?

— Завтра. Сьогодні в мене для вас лише чутки, завтра матимемо інформацію.

— Можуть бути чутки.

— Не можуть.

— Убито підозрюваного в скоєнні попереднього вбивства. Це означає, що слідство не просувається?

— Аж ніяк.

— Може, слід закрити школи?

Шацький занімів. Він поволі просувався до входу, але питання було таким абсурдним, що примусило його зупинитися.

— Чому?

— Щоб захистити дітей.

— Від чого, перепрошую?

— Від кривавих жертвоприношень.

— Ви що, здуріли?

Прокуророві Теодору Шацькому здавалося, що він опинився в альтернативній дійсності. Дійсності, яка досі здавалася йому давно забутою й облудною, укритою трупами колишніх демонів. Що ж, досить було зиркнути в щілину, аби переконатися, що людні демони не вмерли, а тільки собі заснули, та й сон цей був навдивовижу чуйним. І тепер вони радісно метляють усіма своїми демонічними хвостиками, бо можуть вислизнути крізь відчинені в Сандомирі двері й побавитися