Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова 📚 - Українською

Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Всевидяча Нея" автора Вікторія Хорошилова. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 77
Перейти на сторінку:

А варто було мені відкрити шафу, як зрозуміла, що хтось у ній лазив. У животі з'явився холодок, вранці все було по-іншому. І стінка в шафі не стоїть щільно. Я тихо зробила крок назад і пішла геть від шафи. Маркус спілкувався на кухні. А мені стало важко дихати через страх. Не знаю, як дісталася до нареченого. Він помітив мій стан, не перериваючи розмови запитав:

— Що сталося?

— Удома хтось був і рився в шафі, і стінка до схованки стоїть криво.

— Щось пропало?

— Не знаю, — сказала ледь чутно.

Його батько сказав йому:

— У неї шок, дівчинку накрило. Звідси чую її паніку. Дуйте одразу до нас.

Почула як у спальні щось упало і зашкреблося в шафі. Маркус миттю зачинив двері на кухні й показав мені на них:

— Зможеш відкрити прохід.

Кивнула, він тримався за двері, а я за нього.

— Відкривай.

Вийшли в його кімнаті. Він мене відразу обійняв і почав гладити по спині. Через кілька секунд у кімнаті відчинилися двері і забігли його батьки.

— Живі, слава богу, і неушкоджені. Що у вас там сталося?

— Це не квартира, а прохідний двір якийсь, — сказала я сипло. — Лізуть усі кому не лінь. Адже я двері на ключ зачиняла і сигналізацію вмикала.

Маркус одразу перевірив свій дублікат. Потім зателефонував Дімі, мене все ще не випускаючи з обіймів.

— Мій комплект на місці. А Нея свій не посіяла?

— Мої ключі взагалі вдома залишилися у квартирі.

— Я візьму Ігнат, перевіримо.

— Там щось було, — сказала я тихо, — у схованці.

Маркус розповів батькам, де була схованка, щоб вони розуміли.

— Не складно здогадатися, знаючи планування квартири. Решта справа техніки.

— Воно то не складно тато. Але двері закриває шафа. І поки вона пальцем не тицьне, не видно, на що звернути увагу і що вибити. Коли заходиш у спальню, створюється враження, що комору прибрали і на її місці стоїть шафа.

— Так гаразд, досить про сумне. Познайом нас нарешті і підемо вечеряти.

— Мама, тато це Нея, моя наречена і моя пара. Нея це мама і тато.

— Я Тіра люба, чоловіка звати Крок. Ніяких тітка, дядько, або на ім'я, або мама і тато. Гаразд?

Я просто кивнула.

— У тебе оченята такі незвичайні, синок розповідав про них, але побачити в живу набагато краще. Можеш не бентежитися, вони нас не лякають. І якщо тобі комфортно без окулярів і лінз ходи так.

— Дякую.

Затримка вийшла з посудом, сервіз був білий. Я ледь стримувала сміх, коли бачила їжу, яка висить в повітрі, а вона лежить насправді на блюді або чай у білій чашці.

— Потрібно було взяти окуляри, інакше будуть казуси.

— Посуд, — з жалем зрозуміла мама.

Вона ж і знайшла мені свої сонячні окуляри.

— Так краще?

— Набагато, дякую.

У Маркуса ще було три сестри і три брати. Усі були вдома і всі про мене вже знали.

— Нарешті ти її привів! — сказав йому старший брат. — Я Рой, це Ендрю, Раен, Террі, Наяла і Лета.

— Приємно познайомитися.

— Я середній, — сказав Маркус із посмішкою. — Самий центровий у цій компашці. І походу перший одружуся.

— Повинен же хоч хтось почати, — сказала його молодша сестра Лета.

Благо що окуляри дали. На столі були порожні скляні келихи і склянки. Але навіть з окулярами було складно, почувалася сліпою.

— Ти скло навіть в окулярах не бачиш? — запитала Наяла.

— Як пощастить. Зараз не бачу.

Мої келих і склянку замінили на простіші, із зеленого скла.

— Так краще?

— Набагато, їх я бачу навіть порожніми.

Ми встигли спокійно поїсти, перш ніж зателефонував Діма.

— У квартирі хтось був, це факт. І краще б вам тут з'явитися. Зараз нікого немає, але в мене до Неї є кілька запитань.

Маркус за нас двох вибачився. І ми перейшли в мою квартиру. Був невеликий бардак, речі були розкидані, малюнок із лісом зірваний.

— Не зрозумів, — сказав сердито Маркус.

— Це не ми, — одразу сказав Ігнат. — Так було коли прийшли. Запах чуєш?

— Хм, справді. Немов побували кілька різних істот: чорт, собака і чоловік молодий.

— Нея, уважно переглянь свої речі, щось пропало?

Я відразу поспішила до ноутбука. Останнім часом у мене звичка прибирати його у висувну поличку в столі й закривати на ключ. Ноутбук був на місці, я його відразу склала в рюкзак, як і планшет, і всі зарядки. Потім дістала з тієї ж полички ще кілька карток і гаманець, все склала до рюкзака. А ось із речей дещо пропало. Я червоніючи повернулася хлопцям.

— Та годі, — сказав Діма — білизна? — кивнула. — Збоченець черговий чи що?

— Одного разу, коли мене шукали, брали з собою ящера, немов собаку. А тут усе чисте лежало... Зараза все вигребли, я тільки чисте все склала.

— Не засмучуйся, завтра купимо нове.

Я раптом відчула, що на мене дивляться дуже уважно.

— А ви впевнені, що у квартирі нікого не залишилося? — запитала в них.

А потім зробила крок назад і перемістилася за ліжко. Ігнат у цей момент уже був біля шафи і в істинному вигляді. Він різко відчинив дверцята шафи і потайна частина просто впала. А на тій стороні була собака і якийсь чоловік. Собака заричала і хотіла було кинутися, її просто моментально оглушили. А у мужика, що був у коморі, просто не було шансів.

— Один із подільників Гріха, — сказав Ігнат, дістаючи його. — Вибач мала за шафу.

— Та що вже, доведеться прибрати всю цю частину стіни і нехай уже буде видно двері.

Мужика обшукали, у кишені знайшла всю свою спідню білизну, забрала її до ванни, в кошик для чищення. Вона блимнула що це швидко зробить менше години.

Зібрала речі в рюкзак, щоб пожити в Маркуса.

— Ти будеш у нього вдома жити? — запитав Ігнат, я кивнула — Правильно. Там безпечно і всім селищем поганих хлопців загризуть.

— А що з цією квартирою робити?

— Можеш здавати, — сказав Діма — до того ж бажано хлопцю і перевертню на додачу.

1 ... 41 42 43 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"