Читати книгу - "Наші розбиті серця , Кетрін Сі"

– Можу сісти? 

– Ні. 

– Дякую, – Брітні сідає поруч і я не стримую сміх. 

Завжди вона так робить. Вона буквально не знає слова “ні”. За це вона мені й подобається. Брітні мов мій супергерой, який нічого не боїться. 

– Вибач, я не хотіла образити тебе, а тим паче Ейдена… просто я не так висловила свою думку. 

– Тоді, що ти мала на увазі? 

– Я хотіла сказати, що Ейден має в'язничну витримку. Він пережив стільки лайна там, що точно навчився тримати язика за зубами. – Дивлюся на подругу. – Ейден не проста людина, до нього потрібен трохи інший підхід, Хейзі… місцями трохи жорсткий підхід. 

– Можливо, твої слова мають сенс, та я не хочу примушувати його говорити..

– Інакше ніяк. 

Якийсь час я мовчки обдумувала її слова. З одної сторони Брітні має рацію, а з іншої я не хочу щоб Ейден почувався некомфортно. 

– Гаразд, тільки давай влаштуємо “допит” коли Ейдена випишуть? 

– Як скажеш. 

Коли ми повернулися до чоловіків вони про щось розмовляли. 

– Ти як? – Ейден перериває їх розмову. 

– Все гаразд, просто непорозуміння з Брітні. 

– Точно? – Бере мене за руку. 

– Так, не хвилюйся. 

Я пішла й замовила нарешті нам поїсти, а то мій шлунок вже сповіщав про голод.

Ми вже закінчували їсти, коли до нас підійшов лікар. 

– Ось ви де, а я вас шукаю по всій лікарні! 

– Щось трапилося? – Питаю я. 

– Вашому хлопцю час робити процедури.

– О, вибачте, – дивлюся на годинник, – Я не слідкувала за часом.

– Ходімо. 

– Зачекайте на нас у палаті? – Питаю у Брітні та Генрі. 

– Так, йдіть. 

Я допомогла Ейдену встати і ми пішли за лікарем. Як я могла забути за процедури? Медсестра дала мені чіткий графік розпорядку дня Ейдена. Потрібно бути більш уважною.

Піти з Ейденом мені не дозволили, тож я чекала його у коридорі. Тут було ще двоє людей окрім мене, але ніхто не розмовляв. Тут була гнітюча тиша, яка нагадувала про те, де ти зараз знаходишся. 

– Хейзел.. агов.. 

Я повернулася на звуки, що ледь долунав до мене. У кінці коридору стояв Генрі і кликав мене до себе. Я підвелася і пішла до нього. 

– Ти чого? – Хапає за руку і відводить в сторону. – Генрі, що сталося?

– Я дізнався де був Ейден. 

Чоловік мав дуже серйозний вигляд.

– Ейден сказав?

– Ні, я провів розслідування…

– Продовжуй. 

– Короче кажучи, його дійсно викрали.. Його брат це зробив. 

– Брат?

– Ага. Сволота ще та. 

Повірити не можу в те, що зараз чую. Сім'я Ейдена ще гірша, ніж я могла собі уявити. 

– Що будемо робити? 

– Поки нічого. – Киваю головою. – Ейдена випишуть і тоді будемо думати. 

– Згодна. 

– Нічого не кажи Ейдену. 

– Я й не збиралася. 

Генрі пішов до палати, а я повернулася на місце де сиділа до цього і продовжила чекати на Ейдена.