Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

На екрані світілося ім’я — «Мама». Щось стиснулося всередині від тривоги, і я нервово провела пальцем по кнопці прийому.

— Алло? - прошепотіла я, голос ще хрипкий від сну.

На іншому кінці лінії настала коротка тиша, лише ледь чутне дихання, а потім мамин голос, тремтливий і схвильований:

— Аріель… сонечко, ти повинна приїхати. Ти маєш приїхати додому… негайно.

В її словах звучав такий відчай, що в мене завмерло серце.

— Що трапилось? - запитала я, намагаючись зрозуміти її, але мама відповіла не відразу, ніби зважувала, що сказати.

— Тут… поліція.

— Поліція? Мамо, що сталося? - запитала я, намагаючись стримати паніку.

— Я… не можу пояснити це телефоном. Просто прошу, приїдь якнайшвидше.

Її голос знову затих, але залишив по собі таке відчуття тривоги, що я ледь могла дихати. Лео, помітивши мій вираз обличчя, нахилився ближче.

— Що сталося? - його голос був серйозний, зосереджений.

Я на мить зам’ялася, відчуваючи, як страх захоплює мене.

— Мама сказала… у них вдома поліція. І що я маю приїхати, - видихнула я, намагаючись не піддатися паніці.

Погляд Лео миттєво став рішучим. Він стиснув мою руку, в його очах була тверда впевненість.

— Збирайся. Я їду з тобою, - сказав він тихо, але впевнено.

У ту мить я зрозуміла, що попереду нас чекає щось невідоме і небезпечне, щось, що може змінити все.