Читати книгу - "Терпкий смак твого кохання , Лада Короп"

    Кав’ярня «Сонячний промінь» завжди була затишним місцем, де панувала атмосфера спокою і затишку. Промінчики осіннього сонця пробивалися крізь великі вікна, забарвлюючи стіни в теплі відтінки. Рита сиділа за столиком біля вікна, насолоджуючись ароматом свіжозвареної кави. Біля неї, зосереджено малюючи щось на аркуші, сиділа донька Надійка. Її веселі світлі кучерики м'яко падали на лоб, і Рита не могла не усміхатися, спостерігаючи за її творчістю. У цей момент вона так була схожа на Андрія. Вилита копія. Рита зітхнула. Їй було важко на серці. Ситуація з Миколою вибила її зі звичної колії. Вона довіряла йому, а він виявився не таким як вона думала. Навіть не перепросив за свою поведінку. 

— Мамо, дивись! Це я намалювала лісову фею! — вигукнула Надійка з радістю, піднімаючи малюнок. Вона була в захваті від власного витвору мистецтва, і Рита відчувала, як її серце наповнюється гордістю. Вона погладила доньку по голові й посміхнулася.

— Гарний малюнок, Надійко! Дуже красиво! — відповіла Рита, продовжуючи гладити доньку по голові. В такі моменти все здавалося ідеальним, і вона забувала про всі турботи, які її переслідували.

Та раптом, у кав'ярню зайшов Андрій. Він привернув увагу Рити з першого погляду. Його постава була впевненою, а погляд серйозним. Рита відчула, як серце забилося частіше. Вони не бачилися вже досить давно, і спогади про їхню останню зустріч одразу ж спливли в пам’яті. Про ту ніч в Карпатах. Ніч яку вона намагалася забути.

Андрій, ніби відчувши її погляд, обернувся і зустрівся з нею очима. На мить час зупинився, і Рита відчула, як у її душі пробуджуються старі відчуття. Він підійшов до їхнього столика, Рита намагалася зберегти спокій.

— Привіт, Рито. Можна сісти? — запитав він, злегка усміхаючись. 

— Привіт, Андрію. Так, звичайно, — відповіла вона, намагаючись приховати хвилювання в голосі. 

Надійка, побачивши чоловіка підскочила й кинулася йому на шию. — Дядько Андрій, привіт. Я так скучила.

— Привіт, маленька. Я теж радий тебе бачити. Вибач нічого тобі не купив, бо не очікував тут вас зустріти.

Андрій усміхнувся до Надійки, і та, відразу ж почала посміхатися.

— А, що ти малюєш? — запитав він, нахиляючись до столика.

— Фею! Вона живе в лісі, — гордо відповіла Надійка, показуючи малюнок. 

— Це дуже гарно! Я впевнений, що вона дуже щаслива, — сказав Андрій, і Рита помітила, як його голос звучить лагідно та тепло.

Рита сиділа, слухаючи їхню розмову, і в її серце знову виникали ті ж емоції, які вона намагалася забути. Вона не знала, чому Андрій прийшов сьогодні, але щось у його погляді говорило їй, що він хоче поговорити про щось важливе. 

— Ти багато часу проводиш тут? — запитав Андрій, повертаючись до Рити.

— Так, я часто приходжу з Надійкою. Їй подобається малювати тут, — відповіла вона, намагаючись зберегти звичну легкість у голосі.

— Може, ми могли б поговорити наодинці? Я хотів би обговорити деякі важливі речі… — його голос став серйознішим, і Рита відчула, як у неї в грудях піднялася хвиля тривоги.

— Звичайно, — відповіла вона, хоча всередині відчувала, що ця розмова може змінити все. І поки Надійка продовжувала малювати, Рита готувалася до розмови, яка могла розкрити всі таємниці минулого.