Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

— Ми могли хоча б спробувати... Пройшло трохи часу. Може для нас обох все змінилося.

— Так, справді, — я хитро посміхнулась, — змінилося. Тепер я точно знаю, що в ліжку ти просто жахливий. І це, мабуть, ніколи не зміниться.

— Невже ти вже встигла з кимось переспати? — Андрій засуджуюче глянув на мене.

— А це не твоє діло, — я кинула йому ковдру та декілька подушок. Сама ж лягла в ліжко, вимкнула світло та накрилась ледь не з головою. А в голові віразу з'явились спогади про ту ніч з Арсеном. Як його гарячі губи торалися моєї шкіри, міцні руки стискали тіло... І всі ті приємності, що він шепотів мені. На очі набігли сльози і я дозволила собі випустити їх назовні. Подушка була добряче вологою, то ж я перевернулась  на інший бік. На щастя, Андрій мабуть відразу заснув, то ж не чув моїх схлипів та шморгання носом.
Я жахливо не виспалась, ще й прокинулась чомусь дуже рано. Мій колишній майбутній фіктивний чоловік ще спав, то ж я швидко пройшла повз нього і опинилась на кухні, щоб випити кави. Ця тиша в будинку була неймовірню. Я дивилась у вікно, як падає сніг і мені дуже сильно хотілося почиків з площі. І підступна пам'ять знову відтворювала всі ті моменти, які ми провели разом з Арсеном. Кава мені взагалі не допомогла, тому я ще умудрилась задрімати у вітальні на дивані. І тоді вже прокинулась від голосних розмов.

— Чому ти спала тут? — з підозрою спитала мама.

— Бо тому що...

— Я дуже хроплю, — засміявся Андрій, — ніяк не вирішу цю проблему, а Регіні це страшенно заважає. Вона дуже часто втікає від мене спати в іншу кімату.

— Так. Саме так, — я натягнула посмішку і намагалась згадати, чи дійсно він хропить чи це просто вигадка. Проте, мені було приємн, що він допоміг мені дуже правдоподібно.

— То коли ви хочете одружитися? — по-діловому спитав тато.

— Бажано якнайшвидше, — відповіла я. Щоб якнайшвидше все це закінчити.

— У мене є один знайомий, тато потер бороду, — думаю, через нього можна домовитись, щоб все це вийшло за один день.

— Прекрасно, — я плеснула в долоні, — тоді нехай це буде завтра.

І справді все вийшло саме так. Вже наступного дня у нс було свідоцтво про шлюб. Ми одружились, хоч і не по-справжньому. Та цього не знав ніхто, крім нас.Звісно ж, нам довелось цілуватися і це було просто жахливо. Для мене. Та здається, Андрій занадто повірив у себе і в наш шлюб, що дозволяв собі трох зайвих рухів у мій бік.Але я все це терпіла, тільки б наш план втілився в життя.

— Аж не віриться, що моя доня вже заміжня, — мама змахнула уявну сльозу з ока, чим страшенно роздратувала мене.

— Мамо, все гаразд, — я натягнула посмішку.

— Не хвилюйтеся, — Андрій по-власницьки поклав руку на мою ногу вище коліна, — ваша дочка тепер в надійний руках.

— Все справді виходить чудово, — до вітальні зайшов тато, — я говорив з нотаріусом, він приїде сьогодні ввечері, щоб все оформити.

— Що!? — я ледь не підскочила на місці, — т-тобто ти з ним говорив... Так швидко. Що він сказав?

— Що з радістю приїде і все зробить. І що радий, що нарешті ця справа закінчиться. Хіба ж не чудово? — тато посміхнувся.

А у мене перед очима все попливло. У вухах шуміло. Я не розуміла, що зі мною відбувається. Затремтіли руки і я обережно підвелась, щоб піти вмитися холодною водою. Потім я швидко дістала телефон, проте там не було жодного пропущеного дзвінка. Жодного повідомлення. Лише всі ті, що я надсилала Арсену, були врешті-решт прочитані і вже досить давно, але так і залишились без відповіді.
Моє серце калатало як божевільне. Я не могла зрозуміти, що це все в біса означає. Арсен сказав татові, що радий, що нарешті спекається від нас, від мене... Невже це могло означати, що він насправді й не кохав мене ніколи... Все це була лише гра. Але для чого? Яка йому була з цього вигода, якщо спочатку він уникав мене і прямо показував, що я йому не подобаюсь. Але потім... Всі ті слова, речі, що він робив для мене. Наша перша ніч... Для чого це все було?
Я не могла собі знайти місця. Постійно дивилась на годинник, у вікна, що виходили на ворота т на свій телефон. Час ніби зупинився  йшов занадто довго. Кожен звук здавався мені під'їхавшим автомобілем або відкритими вхідними дверима. І це очікування просто з'їдало. Та врешті в один момент в двері подзвонили. Я так іцно стисла пальці в кулаки, що нігті боляче впивалися в шкіру. Мене наче паралізувало і я навіть не могла поворухутися.

— Ви не проти, я відчиню, — защебетав Андрій і весело пішов до вхідних дверей. А мене трясло так сильно, що здавалося, зараз я просто зомлію. І здається, це таки і відбулося...