Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

Я важко розплющила очі, усвідомлюючи, що лежу на дивані. Спочатку взагалі не памʼятала, що відбулося зі мною, проте потім все стало на свої місця і я надто різко підвелася, що викликало жахливе запаморочення в голові. Поряд була мама, що відразу ж кинулась до мене.

— Регіно, що з тобою? Господи, як же ти всіх налякала.

— Зі мною все нормально, — я міцно стискала пальцями голову від усвідомлення, — де всі? Що сталося?

— Батько, Андрій та нотаріус на кухні. Тітка вже пішла. Ми поклали тебе тут і хлопці пішли, щоб… не заважати.

— Нотаріус ще тут? — мій голос був хриплим і дуже хотілося пити. Тому я намагалась впевнено стати на ноги.

— Так, але... куди ти? — мама намагалась мене зупинити, але я стояла на своєму.

— Це мій спадок, — я фиркнула, — я маю бути присутня всюди, де відбувається щось, що стосується цієї справи. Не чіпай мене.

Я скинула руку мами зі свого плеча та попленталась на кухню. Голова ще трохи паморочилась і все було ніби в тумані, але просто так цю історію залишити я не можу. Ввійшовши до кухні, я вперлась до одвірка, а мій погляд був прикований лише до Арсена. Чоловік сидів, підперши голову та писав щось у своїх паперах. На ньому був звичайний чорний гольф, який дуже вдало поєднувався з жахливими синцями під очима. Обличчя Арсена помітно схудло і взагалі він виглядав так, наче декілька днів не спав. У мене всередині все аж защемило від усвідомлення, що з ним могло таки щось статися, а я так бездумно і імпульсивно все перекреслила.

— О, кохана, це ти, — Андрій нагло посміхнувся та підвівшись, підійшов до мене. Все це супроводжувалось важким поглядом Арсена. Жоден мʼяз на його обличчі навіть не сіпнувся. Але очі… повністю порожні, наче з них зникло життя. Він дивився на мене, але складалось враження, що повз простір.

— То що ж, можна вважати, що ми все вирішили? — надто задоволено сказав тато і Арсен моментально переключився на нього.

— Так, — голос нотаріуса був хриплий і так само наче неживий, — можу вас привітати. Всі умови… виконані. Спадок тепер повністю у Регіни.

— Я думаю, що таку подію точно варто відсвяткувати, — сказав Андрій, а мене ледь не перекосило.

— Залиште нас, — твердо сказала я, — я хочу обговорити все з… нотаріусом самостійно.

— Доню, ти впевнена? — батько підвівся і підійшов ближче, — тобі щойно було погано.

— Так, — я видавила з себе посмішку, — зрештою, це тепер мій будинок. То ж я хочу особисто все закінчити.

Андрій уважно дивився на мене, наче взагалі не хотів йти і залишати нас наодинці. Але тато запросив його випити та відсвяткувати, то ж зрештою ми з Арсеном залишились самі. Я повільно зачинила двері та ще дуже довго не наважувалась повернутись до нього. Чоловік теж мовчав. Між нами повисла колюча напруга і ця жахлива тиша лише загострювала моє хвилювання.

— Ти вийшла заміж... що ж... мої вітання, — першим заговорив Арсен і його голос був таким втомленим та байдужим, що мені навіть здалося, що це говорить не він. Я повільно повернула голову та відійшла від дверей. На очах почали з'являтися підступні сльози.

— Що? Ти мене вітаєш?

— А чому ж ні? Нарешті отримала свій спадок... Ти ж так хотіла його. 

— Арсене...— я різко підійшла до нього, проте зупинилась десь за крок від нотаріуса, — що відбувається? Що це все означає? Де ти був? Я не могла собі місця знайти, дзвонила куди лиш могла, але ти ніби зник. 

— Мій батько помер, — беземоційно сказав Арсен, — того ж вечора, коли я мав тобі освідчитись. 

— О... о... — я хапала ротом повітря, але нічого не могла вимовити, — мені дуже шкода...

— Я вже збирався їхати до тебе, але подзвонила мама. В неї була істерика. То ж я кинув все і поїхав туди, забувши про се на світі. І це були довжелезні дні, що просто злилися в один безкінечний жах. Мама так кохала його... що після похорону не витримала і потрапила до лікарні. Я не пам'ятаю, коли востаннє спав... І тут дзвінок від твого батька, який просто наче прибив мене до реальності.

— Чому ти нічого мені не сказав? — мій голос тремтів, а сльози вже стримувати не вдавалося, — я вже вирішила, що ти... що... ти.... просто втік...

— Я знаю, що зробив по-дурному, — Арсен запустив пальці собі у волосся, — та тоді я зовсім ні про що не думав. Залишив телефон десь там в машині і навіть не користувався ним. Всі справи робив разом з мамою... Це не мало статися так швидко, в батька були покращення, то ж все це стало страшенним шоком.

— Я... Мені дуже шкода, що мене не було поряд з тобою. Дуже прикро... Я... я співчуваю тобі.

— Але ти, як я розумію, часу дарма не згаяла. Цікаво, — Арсен криво посміхнувся, — цей навіть, здається, має якісь почуття до тебе.

— Він мій колишній і... це просто фіктивний шлюб. Я розлучуся з ним за першої ж нагоди.

— Колишній...— Арсен уважно дивився на мене і я наче не впізнавала його. Ніби переді мною стояла зовсім інша людина.

— Я думаю, що... нам треба буде поговорити. Десь в більш спокійному місці. 

— Ти кохаєш мене, Регіно, скажи? Чи все це була просто якась гра. Може ти й справді добивалася того, щоб отримати спадок без зобов'язань.

— А ти? Ти кохаєш мене? — я наважилась підійти до нього максимально близько, — чи ти просто вирішив скористатися мною? А потім просто пішов, бо як ти казав, стосунки — це не твоє.

— Ти це зараз серйозно кажеш? — Арсен пирснув істеричним сміхом, — у мене сталося горе, помер батько. А ти звинувачуєш мене в тому, що я втік?

— Я не знаходила собі місця. Стільки разів тобі дзвонила і писала. Ти ж міг мені сказати, правда? Я б в ту ж секунду приїхала, підтримала б тебе, допомогла. Бо, бляха, я кохала тебе. А ти просто забув про мене... Ніби я була абсолютно пустим місцем. Що тобі й на думку не спало розповісти мені про свою біду.

— І я теж кохав тебе, Регіно. Був готовий прожити з тобою все своє життя. Я хотів цього, правда. І в найвідповідальніший момент спіткнувся, я це визнаю. Але ти навіть не захотіла дізнатися моїх пояснень, а я б на колінах благав твого прощення. Та ти вирішила піти іншим шляхом. Показала своє справжнє обличчя, вискочила заміж за... колишнього. Який він у тебе по рахунку, а? Ти обрала його, бо він такий же безвідмовний?