Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

Після цих слів я не стрималась і дала Арсену ляпаса. Він лиш заплющив очі та міцніше стис щелепи, стійко витримавши імпульс мого розлючення. Це було нерозсудливо, то ж відразу після цього по моєму лиці покотилися величезні сльози і я прикрила рот руками. 

— Здається, це...

— Так. Це кінець, — Арсен прочистив горло, — всі папери тут, все готово. Ти отримала те, що хотіла.

— Арсене, я...

— І це теж тобі, — він протягнув мені запечатаний конверт, який виглядав як новий, проте жовтий колір видавав вік паперу, — твоя бабуся сказала віддати це тобі, коли ти виконаєш всі пункти задля спадку.

Я протягнула руку до конверта, щоб взяти його і наші з Арсеном пальці торкнулися. По шкірі різко пройшов мороз. Ще ніколи мені так не хотілося кинутись до нього в обійми та забути про все на світі. Та втім, ще ніколи ми не відчувались настільки чужими. Навіть в найпершу нашу зустріч між нами було більше тепла, ніж зараз. Нотаріус зібрав свої речі та просто пішов геть, навіть не прощаючись. Я ж стояла на місці, як укопана, ковтаючи сльози і тримаючи в руках той конверт. Все закінчилось... так і не почавшись.

— Регіно, що сталося? — до кухні зайшла мама, — що ти наговорила нотаріусу, що він вилетів такий розлючений?

— Нічого, — я поспіхом витерла сльози, — може в нього просто був поганий день.

— Ти плачеш? — вона підійшла ближче та зазирнула в моє обличчя.

— Ні, — я шморгнула носом, — вибач, але мені треба піти. Я... хочу побути тохи сама.

Я швидко підняась сходами до свєї кімнати, зачинила двері і просто сповзла по них, сідаючи на підлогу. Слози душили, хотілося просто кричати. Та я лиш сховала обличчя в долонях та тихо схлипувала. Все це здавалося якоюсь божевільною реальністю і ніби не зі мною. Я так сильно хотіла бути разом з Арсеном, так мріяла про наше спільне життя, про майбутнє... А натомість все вийшло так, ніби ми обоє цього не хотіли, а просто гралися одне з одним. І я, і він повели себе по-дурному, та жоден не буде вибачатися. Мабуть, ми таки були приречені на те, щоб розійтися. Десь годину я просділа на підлозі, гризучи саму себе, а потім моя рука знайшла той лист, про який я вже навіть встигла забути. Стало цікаво, що ж могла мені передати ще неулюблена бабуся. То ж я швидко розкрила конверт, в якому був невеликий лист.

"Люба моя онуко, Регіно. Якщо ти читаєш це, отже я вже в кращому світі і нарешті це сталося. Ти, напевно, маєш до мене купу запитань. То я спробую відповісти хоч на декілька. Коли ти народилася, я була страшенно щасливою. Настала наче друга молодість. Це було так прекрасно, поки я не дізналась про свою хворобу. Коли ти приїздила до мене на літо, я вже з нею боролась, але нікому не хотіла цього казати, бо була впевнена, що ви почнете жаліти мене і занадто багато опікуватися. Ще тоді я не знала, скільки часу мені залишилось, тому зробила все, щоб ти до мене не прив'язалася. Може й тохи жорстоко. Але я не хотіла, щоб моя смерть стала для тебе ударом. Тому я просто жила, сумуючи за тобою, проте раділа, що ти щаслива.
Я заповіла тобі все, бо ти на це заслуговуєш. Я не змогла дати тобі любов за життя, то нехай хоч зараз ти матимеш змогу почати своє щасливе життя. Дуже сподіваюсь, що з Арсеном. Ох, цей чудовий хлопчик... Ми з ним випадково познайомилися в одній кав'ярні і я відразу вирішила, що він стане моїм нотаріусом. Ми доволі часто спілкувалися, то ж я точно розуміла, що він тобі ідеально підійде. Зважуючи на всі розповіді батьків про тебе і те, як ти живеш, який у тебе характер і захоплення. Думаю, ти була вражена тими умовами, які я залишила. Та просто хотіла тобі щастя. Була впевнена, що за пів року твого життя в моєму (твоєму) домі ви з Арсеном зможете пізнати одне одного, закохатися і одружитися. Може це станеться навіть і швидше, ніж я вказала. То ж, якщо ти читаєш цього листа, отже ти вже щаслива заміжня дівчина з власним маєтком та купою грошей. Вітаю! І знай, що я завжди любила тебе і хотіла лише найкращого. Передавай Арсену привіт, він такий же неймовірний чоловік, як і твій дідусь. Також скажи моїм дітям, щоб не сумували та особливо не сперечалися. Я люблю їх обох. І дуже сподіваюся, що твя тітка теж знайде в собі сили та буде щасливою. Цілую вас усіх."