Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

Ніч стояла важка й напружена, як струна перед останнім акордом. Академія спала, не підозрюючи, що прямо під нею ось-ось вибухне битва за її майбутнє.

Шістка друзів — Лін, Кораль, Аркіан, Фенрік, Ашер і Еліс — стояли біля потайних дверей у підземелля під вежею Сутінків.

— Ну що, — пробурмотів Ашер, перевіряючи кинджали, — хтось хоче скласти заповіт перед входом?

— Я вже склала, — відповіла Еліс, обмахуючись віялом, яке випадково було зачароване для побиття ворогів. — Лін успадковує мою колекцію чарівних прикрас, Аркіан — мою термочашку, а Кораль... мою свиню-копилку. Вона найкраща.

— Дякую, я завжди мріяв стати багатим на двадцять три срібні монети, — втонув Кораль.

— Ніхто сьогодні не помре, — перебила їх Лін, міцніше стискаючи артефакт, який вона ніжно називала Флік.
Він обурено заблимав.

"Не хочу вмирати" — було написано миготінням рун на його поверхні.

— Он бачите, навіть Флік проти. А він узагалі — шматок зачарованого металу з характером нарциса.

Аркіан, Фенрік і Кораль глухо зареготали, і в цій миті напруга трохи спала.

Потім вони зібралися докупи, Лін торкнулася дверей — і ті розчинилися перед ними, впускаючи всередину аромат старої мани й загубленого часу.

---
Підземелля дійсно було величезне. Стіни тремтіли від надлишку сирої енергії, а в повітрі клубилися тіні.
Час від часу Аркіан чи Еліс помічали дивні символи на стінах, які наче намагалися втекти від погляду.

— Хтось явно має хворобливу любов до абстрактного мистецтва, — пробурмотіла Лін.

Кораль ішов поруч із нею, час від часу кидаючи на Лін короткі погляди, ніби переконуючись, що вона тут, поруч.
І вона відчувала ці погляди. І це давало сили.

В самому серці підземелля вони натрапили на старовинний круглий зал, на підлозі якого сплелися тисячі рун. І в центрі — вируюче, пульсуюче темне серце.   Темна сутність.

Коли вона побачила їх, зал наповнився шипінням і огидним запахом паленої магії.

— Ви прийшли... — пророкотіло воно голосом, що звучав відразу поруч і з усіх кутів одночасно. — Щоб померти?

— Власне, ні, — відгукнулася Еліс. — Ми на побачення! Ти зіпсував нам вечір.

— Я принесу кінець, — гаркнула сутність.

— Справді? Ти хоч квіти приніс? — всерйоз поцікавилась Лін.

У відповідь темрява кинулася на них.

---
Все змішалося: магія, крики, блиск мечів і спалахи заклять.
Кораль, Ашер і Аркіан билися в ближньому бою, Лін підтримувала їх артефактом, що розгорівся білим вогнем, а Фенрік з Еліс тримали оборону й скидали обвали на тіньових створінь.

На мить все виглядало безнадійно.
Темрява зливалася в одну велетенську форму і йшла на Лін.

І тоді вона відчула: Флік намагається щось сказати.

"Не борись силою. Борись серцем."

Вона озирнулася на друзів — Кораля, який бився з лютою відвагою, Ашера, який прикривав спину Аркіану, Еліс, яка кричала закляття, що скоріше були лайками, і Фенріка, який підтримував бар'єри...

Разом. Вони — сила.

— Хапайтеся за мене! — крикнула Лін.

Не вагаючись, усі зчепилися руками — і мана навколо вибухнула.
Їхні емоції, довіра, дружба і любов, що пульсувала між Лін і Коралем, перетворилися на блискучий шторм чистого світла.

Темрява завила. Спробувала втекти.
Але було запізно.

Їхнє світло розірвало її на шматки.

---
Коли все стихло, Лін важко сіла прямо на підлогу.

Кораль опустився поруч і простягнув руку.

— У тебе страшенно красиве світло, — прошепотів він.

— У тебе теж. Але ти все ще винен мені каву, — усміхнулась Лін і вхопила його руку.

І тоді він знову поцілував її, не втрачаючи ані миті.

Друзі, замість того щоб дати їм хвилину спокою, зааплодували.

— Нарешті! — вигукнув Ашер. — Я вже думав, що мені доведеться зачинити вас у магічному мішку разом!

— Тсс, не заважай! — шипіла Еліс, спостерігаючи, як двоє її друзів вперше справді відкрито належать одне одному.

Аркіан, стоячи поруч із Фенріком, тільки багатозначно усміхнувся.

Флік на поясі Лін блимнув золотисто й гордо.

"Молодці," — миготіли руни.

---
Після всього Академія змінилася. Бар'єри стали міцнішими. Темрява була переможена — принаймні, на цей раз.

Ректор, Фенрік, отримав підтвердження, що його батько лишив сліди — і пошук продовжиться. Але не сьогодні.

Сьогодні вони святкували.

Лін сиділа на даху Академії разом із Коралем, його рука на її плечах.

— Знаєш, — сказала вона, дивлячись на зорі, — якщо б мені рік тому сказали, що я опинюсь у магічному світі, знайду справжніх друзів і... кохання...

— То що б ти зробила? — спитав Кораль, усміхаючись.

— Я б швиденько зібрала аптечку. Бо на шляху точно трапиться бійка.

Вони розсміялися.

А зорі над Академією яскраво сяяли, мов благословляючи їхню нову історію.

І це був лише початок.