Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

Світло свічок м’яко тремтіло у великій аудиторії, де зібралася наша шістка: Лін, Кораль, Аркіан, Ашер, Фенрік та Еліс. В повітрі відчувалася напруга — невидима, майже електрична, але при цьому дивно підбадьорлива.

— Ще раз, — Лін поставила флягу на стіл, — платформа працює як фільтр для мани. Темна сутність намагалася її переповнити і прорвати бар'єр. Ми це зупинили, але вона вціліла... І тепер десь там. Живе. І думає, що ми такі самі дурні, як виглядаємо.

— Гей, я взагалі-то виглядаю розумно! — обурилася Еліс, хряснувши долонею по столу. — Принаймні, у мене шкарпетки однакового кольору!

— Це прогрес, — серйозно кивнув Ашер, і всі пирснули зі сміху.

Навіть у такі моменти гумор рятував. І Лін знала: це не просто розрядка. Це захист.
Їхній.

Фенрік розгорнув карту Академії і вказав на центральний двір:

— Сутність заховалася глибше. Ми вирахували місце: стара зала під Вежею Сутінків. Її давно закрили через "нестабільність мани" — гарна назва для "там живе щось злісне".

— І ми підемо туди добровільно, — посміхнувся Кораль. — Блискуча ідея.

— Завжди можна втекти, — підморгнув Аркіан. — Хто останній, той миє підлогу в аудиторії вічності.

— Ніхто нікуди не тікає, — серйозно сказала Лін. — Ми закінчимо те, що почали. Разом.

У кімнаті настала тиша. І в цій тиші кожен відчув: це більше, ніж боротьба. Це крок у їхню спільну історію.

Підготовка
Вони розділилися на пари: одна готувала захисні закляття, інша вивчала карти манопотоків Академії, третя — експериментувала з новими артефактами.

Лін і Кораль опинилися разом, сидячи в затишному куточку бібліотеки.

— То... — почав Кораль, нервово крутячи перо між пальцями. — Я хотів дещо сказати.

Лін підняла брову.

— Я не завжди був... м'яким. Я навіть часто був повним ідіотом. Особливо з тобою.

— Це правда, — погодилася Лін із невинною посмішкою. — Але в тебе є шарм. Як у кота, що випадково облив себе супом.

Кораль пирснув зі сміху, але потім знову став серйозним.

— Я боявся. Боявся, що якщо когось підпущу надто близько... втрачати буде боляче. Тому й тримав дистанцію.

Він опустив погляд.

Лін відклала книгу і легко доторкнулася до його руки.

— Ти вже давним-давно поруч. І я нікуди не зникну, навіть якщо мені доведеться перетворити кілька стін в руїни.

— Це... наймиліша погроза, яку я чув, — посміхнувся Кораль.

Їхні погляди зустрілися. І на мить у світі не залишилося нічого, крім тепла, спільного повітря і шелесту далеких сторінок.

Він нахилився і обережно, запитально торкнувся її губ своїми.

Лін відповіла, і світ ніби зрушив із місця, ставши трохи кращим.

---
Пізніше ввечері вони зібралися знову:

— Артефакт, — сказала Лін, тримаючи "свого" напівживого друга, — розраховує на нас. І ми розраховуємо на нього.

— Питання тільки в тому, чи він на нас не образився після тієї історії з вареним яйцем, — пробурмотів Аркіан.

— То був експеримент! — обурилася Еліс. — Я хотіла перевірити, чи можна артефакт використовувати як кухонний девайс.

Артефакт ображено спалахнув червоним і хижо заревів у неї в кишені.

— Все ясно, — буркнув Ашер. — Тепер він нас точно з'їсть.

Усі розсміялися.

Навіть Лін, яка добре розуміла: попереду — справжнє випробування. Але разом вони впораються.

Вони завжди справляються.