Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

---
У бібліотеці Академії панувала незвична тиша — навіть миші, здавалося, шепотіли замість звичайного писку.

На столі перед Лін, Коралем, Аркіаном, Еліс, Ашером і Фенріком лежала древня мапа та медальйон, що світився м’яким золотим сяйвом.

— Ренар Валдіс, батько Ректора... — задумливо промовила Лін, обводячи пальцем маршрут, позначений на карті.

— І за сумісництвом найбільший авантюрист свого часу, — додав Фенрік, поправляючи окуляри на носі. — Пропав десять років тому після спроби знайти Серце Світу.

Аркіан, знову в образі голуба, перелетів на плече Лін.

— Якщо хтось і міг загубитися так ефектно, то точно він.

— Схоже, ефектність — спадкова, — пробурмотіла Еліс, глянувши на Ректора.

Ректор, що досі тримався офіційно-стримано, червонів, мов буряк що готується до салату.

— Краще скажіть, куди веде ця мапа? — швидко перевів тему Ашер.

Лін уважно вивчала карту:

— В долину біля затонулого храму... на кордоні мертвих земель.

— О, чудово! — захихотів Аркіан. — Мертві землі! А я боявся, що буде нудно!

---
Перед походом вони зайшли у кафе "Магічний Пряник" на головній площі — місце, де навіть найсуворіші викладачі таємно забігали за тістечками.

Лін і Кораль сиділи біля вікна. Їхні чашки з гарячим шоколадом парували на столі.

— Ти в порядку? — запитав Кораль тихо.

— Так, — посміхнулася Лін. — Особливо коли ти поруч.

Кораль нерішуче взяв її руку.

— Я довго поводився... як ідіот, — сказав він. — Я просто боявся втратити когось ще.

Їхні пальці переплелися.

— Ти не втратиш мене, — сказала Лін, — якщо сам не відштовхнеш.

За сусіднім столиком Аркіан, що підслухував, спіткнувся об власний хвіст і вивалився зі стільця.

— Нехай вас з’їсть любовна комаха! — буркнув він, піднімаючись.

— То ти ревнуєш до Кораля чи до мене? — засміялася Лін.

Аркіан лише щось невдоволено пробурмотів, ховаючись за величезною чашкою какао.

---
Їхня подорож в долину розпочалась без особливих проблем... до певного моменту.

Спочатку був міст, що раптом зруйнувався під ногами Аркіана (якого врятувала Лін, вчасно смикнувши його за капюшон).

Потім була галявина з квітами, що намагалися всіх з’їсти (Ашер врятувався завдяки тому, що квіти знепритомніли від його одеколону).

А ще — привиди бібліотекарів, які вимагали повернути просрочені книжки.

— Я не читала нічого! — обурено виправдовувалася Лін, розмахуючи руками.

— Не важливо, — суворо відповідали привиди. — Ти виглядаєш підозріло!

Тільки завдяки медальйону їм вдалося пройти далі, вглиб мертвих земель.

---
В долині туман стелився по землі, а в повітрі витало шепотіння.

Вони знайшли храм — затонулий і зруйнований, але зберігся головний зал.

У центрі лежав уламок... схожий на частину артефакту, який Лін носила на шиї.

Вона ступила вперед, коли туман раптом стиснувся навколо.

Темна Сутність повернулась.

Але тепер вона виглядала інакше: слабкішою, з тріщинами по своїй оболонці.

— Ви повернули надію... — шепотіла вона. — Але тепер настане час вибору.

Вона вказала на уламок.

— З'єднайте його... або втратите все.

Лін, Кораль і решта перезирнулися.

Рішення потрібно було приймати разом.

Кораль взяв її за руку.

Аркіан, Еліс, Ашер і Ректор стали пліч-о-пліч.

І тоді Лін зробила крок вперед — разом із усіма.

Світ вибухнув світлом.

5. Після вибуху
Коли вони отямилися, то побачили перед собою не уламок, а... людину.

Ренар Валдіс, живий, з дивовижною усмішкою на вустах.

— Ви пройшли шлях, який я не зміг, — промовив він.

Ректор кинувся до нього, і Лін вперше побачила на обличчі суворого хлопця сльози радості.

— Тато...

Всі інші мовчки відступили вбік, дозволяючи їм обійнятися.

Кораль обійняв Лін за плечі.

Аркіан, кашлянувши, пробурмотів:

— Ну що, може тепер я теж отримаю свою нагороду у вигляді поцілунку?

Еліс пирснула:

— Може, спочатку знайди собі когось, крім печива.

Всі розсміялися, навіть попри втому і біль.

Бо тепер у них було щось більше — родина.

Справжня.

І попереду чекали нові пригоди.