Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

---
Ніч перед походом у Серце Пітьми була дивною.

Лін, сидячи біля вогнища, помішувала чай із м'яти, викраденої з теплиці Академії. Поруч Кораль щось малював на піску кінчиком гілки: якісь схеми, стрілочки, а між ними сердечка — коли думав, що ніхто не бачить.

— Думаєш, це допоможе нам уникнути всі пастки? — гмикнула Лін, підглядаючи.

— Думаю, що навіть якщо все піде шкереберть... ми впораємося, — тихо сказав Кораль.

І додав, ніби ненароком:

— Особливо, якщо ти будеш поруч.

Її серце пропустило удар.

Аркіан, який вигулькнув із-за дерева у вигляді невеличкого крижаного голуба, голосно розсміявся.

— Як мило! Хоч на секундочку згадайте, що ми тут не в романтичній подорожі, а йдемо в темне місце, де смерть шепоче на вухо!

— А ти шепочеш гірше, — парирував Ашер, підсовуючи Аркіану печиво.

Еліс розсміялася, влаштувавшись поряд із Лін.

— Ну, хоч хтось має трохи розради перед апокаліпсисом, — підморгнула вона.

Фенрік тим часом малював на землі план наступного дня, бурмочучи прокляття на трьох мовах.

---
Серце Пітьми — це було місце, де сама мана здавалась викривленою, мов відбиток у воді.

Густий чорний туман висів над землею, шепочучи словами, які краще було не слухати.

— Ідеальне місце для недільної прогулянки, — простогнав Аркіан.

Кораль міцно тримав Лін за руку.

Вона відчувала тепло його долоні й холодний страх, що в’язав їй живіт. Але, дивно, цей страх розчинявся, коли вона була поруч із ним.

Вони пройшли вузьким кам’яним мостом над безоднею, де щось ворушилося у темряві, потім увійшли у древній зал, де стародавні колони підтримували склепіння.

І тут сталося...

БАХ!

Пастка спрацювала: підлога під їхніми ногами розступилася!

Всі полетіли вниз у безодню.

---
Лін отямилася першою. Її тіло боліло, але вона була ціла. Навколо темрява, тільки її рука міцно стискала щось тепле — руку Кораля.

— Ти жива? — пролунав його хриплий голос.

— Як завжди, в останню мить, — відповіла Лін, намагаючись всміхнутися.

Поруч заворушилися Ашер, Еліс і Аркіан, бурмочучи щось дуже недруковане.

— Питання в іншому: де ми? — озирнувся Ашер.

Просто перед ними стояли древні ворота, обвиті рунами, що тьмяно світялися.

На воротах було написано:

"Тільки ті, чиї серця чисті й чиї почуття справжні, зможуть пройти."

Лін і Кораль перезирнулися.

Аркіан кашлянув.

— Ну, я пас, почуття до печива не рахуються.

Еліс пирснула.

— Тоді вперед, закохані! Рятуйте нас!

Лін відчула, як її обличчя налилося фарбою. Кораль теж виглядав розгублено, але потім міцніше стиснув її руку і рішуче ступив уперед.

Ворота відчинилися із важким зітханням.

4. В центрі темряви
Вони опинилися у великій залі, де на троні сиділа...
Темна Сутність.

Її обличчя нагадувало маску, очі — чорні провалля.

— Ви прийшли шукати відповіді, — промовила вона. — Але чи готові ви заплатити ціну?

Вона простягла руку.

І тут стало ясно: щоб знайти батька Ректора, вони повинні були принести щось у жертву.

— Або свої почуття, або свою надію, — шепотіла Сутність.

Усі мовчали.

Поки Лін не зробила крок уперед.

— Ми не віддамо ні почуттів, ні надії, — сказала вона. — Бо саме вони роблять нас сильними.

Темна Сутність розсміялася — і раптом розсипалася в пил.

На місці трону з'явилася стара скриня, в якій лежала древня мапа і медальйон — з іменем Ренара Валдіса.

---
Коли вони вибралися з темного залу, день здавався нереально світлим.

Кораль обійняв Лін, пригорнувши до себе.

— Я більше ні за що не відпущу тебе, — прошепотів він.

— Хто сказав, що я хочу кудись іти? — посміхнулася вона, сховавши обличчя у його плечі.

Аркіан, Еліс і Ашер обережно мовчали — що було рідкістю.

Фенрік зустрів їх біля входу з усмішкою, яку рідко можна було побачити.

— Ви принесли надію, — сказав він. — І більше, ніж могли уявити.

Попереду ще були битви, та в цей момент вони були переможцями.

Разом.