Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

---
Весь вечір після повернення з платформи пройшов у гудінні академії: новини про те, що група Фенріка знайшла древню платформу, розлетілися, попри спроби тримати все в секреті. Але, чесно кажучи, тримати в секреті в академії, де кожен третій — напівмагічний шпигун, було безнадійною справою.

Лін сиділа на веранді кафе з Коралем, гріючи долоні об чашку какао.

— Завтра вирушаємо, — сказав він, дивлячись у небо, де повільно пропливали сріблясті хмари. — Це буде небезпечно.

— В усьому, що ми робимо, є елемент небезпеки, — кинула Лін і штовхнула його ліктем у бік. — Ти про що переживаєш насправді?

Кораль задумливо глянув на неї.

— Про тебе.

Вона усміхнулася й відчула, як всередині розливається тепло, яке не мав сили заглушити навіть холодний вечір.

Тим часом Аркіан кружляв навколо Ашера і Еліс, пояснюючи деталі плану із такою пристрастю, ніби проводив тренінг для надшвидкісних кур’єрів.

Фенрік, схрестивши руки, стояв поруч і вголос бурмотів щось про "безнадійність сучасної молоді".

---
Вранці команда вирушила за мапою, що тепер світилася м’яким світлом кожного разу, як вони наближалися до правильної дороги.

Шлях пролягав через:

Ліс Співаючих Коренів (який справді співав — фальшиво, але старанно);

Забуту Річку (де русалки ображали кожного, хто проходив повз, через відсутність манер);

І старе село, покинуте після манової повені.

— Тут так моторошно, що я навіть не жартую, — пробурмотіла Еліс, озираючись на руїни.

— Ого, це серйозно, — підморгнув Ашер.

Кораль тримав Лін за руку майже постійно, наче боявся втратити її навіть на хвилину.

Аркіан, помітивши це, час від часу перетворювався на маленьке світлячка і кружляв навколо них.

— Мило, як дві кішечки на сонечку, — хіхікнув він.

— Тобі не набридло тролити нас? — запитала Лін, грайливо пирскаючи в нього водою з маленького заклинання.

— Ніколи! — гордо відповів Аркіан.

Фенрік же рухався попереду, як досвідчений провідник, розчищаючи дорогу. Його обличчя залишалося серйозним, але Лін помічала, як іноді куточки його губ піднімалися в легкій усмішці, коли друзі сміялися.

---
Коли вони дісталися до кам'яного мосту, що вів до покинутого храму, стало ясно: хтось чекав на них.

На іншому боці стояли фігури в чорних плащах. Від них йшло холодне відчуття порожнечі.

— Ну, прекрасно, — пробурмотіла Еліс. — Тепер у нас ще й темна братія на хвості.

Фенрік витягнув меч, який світився золотим сяйвом.

— Пам’ятаєте: не піддаватися страху. Вони його використовують.

І тоді почалося.

Бійка спалахнула блискавкою:
Кораль і Лін боролися пліч-о-пліч, немов синхронізовані на інтуїтивному рівні.
Аркіан випускав імпульси чистої мани, розганяючи тіней.
Ашер і Еліс працювали як одна команда — швидкість і стратегія.

Лін відчула, як хтось хапає її за руку. Обернувшись, вона побачила одного з темних магів.

Але перш ніж той устиг щось зробити, Кораль рвонув уперед, ударивши нападника магічним кулаком просто в груди.

— Від моєї дівчини — геть! — гаркнув він.

Лін, червоніючи, навіть забула, що треба було б відповісти чимось героїчним. Замість цього вона просто кинулася йому на шию, швидко поцілувавши в щоку.

— За це потім буде премія! — пообіцяла вона йому весело.

---
Після перемоги над темними фігурами вони нарешті дісталися до храму.

Там знайшли ще одну підказку:
стародавню плиту з вирізьбленим ім’ям — Ренар Валдіс — ім’я батька Ректора.

І повідомлення:

"Шлях далі лежить через Серце Пітьми."

Фенрік стискав плиту в руках, очі блищали рішучістю.

— Ми близько.

— Дуже близько, — додала Лін, відчуваючи, як її серце калатає.

Їхня пригода тільки набирала обертів.

А в тінях уже прокидалося справжнє зло.