Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

 

Коли Фенрік натиснув на символ, стіни зали почали змінюватися. Вони розступилися, відкриваючи вузький прохід, обвитий сяйвом манових ниток.

— Оце так! — прошепотала Еліс. — Це нагадує мені фільми, які я бачила в іншому житті.

— В іншому житті? — перепитав Ашер, підозріло зиркаючи на неї.

— Жартую, — підморгнула дівчина. — Але погодься, виглядає наче портал у світ, де всім дадуть по морді за дурні рішення.

Кораль тримав Лін за руку міцніше, ніж зазвичай.

— Готова? — тихо спитав він.

Лін кивнула. У грудях калатало серце — від страху й від... хвилювання. Адже тепер вони були разом. І це змінювало все.

— Ходімо! — вигукнув Аркіан, спалахнувши яскравим блакитним світлом.

Вони ступили у прохід. Світ змінився в одну мить.

Світ Відлуння
Вони опинилися у великому саду, повному квітів, які співали, випускаючи легкі ноти у повітря.

— Ну, нарешті щось без моторошних стін і привидів, — радісно заявив Ашер.

Але радість тривала недовго.

Перед кожним із них почали з’являтися ілюзії — сцени, виткані з найглибших страхів і бажань.

Перед Лін виросла картина: вона стояла одна серед руїн Академії, а друзі — зникли. Відчуття самотності стиснуло груди.

Кораль побачив інше: Лін йшла геть від нього, вибираючи когось іншого. Він спробував покликати її, але голос зник.

Аркіан закляк на місці: перед ним стояла істота, що колись була його вчителем, але тепер спотворена й темна.

Ашер боровся з відчуттям провини за тих, кого не встиг врятувати. Еліс бачив, як її змушують відмовитися від друзів заради влади.

Фенрік...
Навіть його незворушне обличчя спотворила гримаса болю. Він бачив свого батька, що зникав у безмежній темряві.

—

Лін вдихнула повітря, повне співу квітів. Вона відчула тепло в долоні — Кораль не відпускав її.

— Це неправда, — прошепотіла вона, дивлячись на страшні видіння. — Ми разом. І завжди будемо разом.

Кораль міцно стис її пальці.

— Завжди, Лін.

Вони зробили крок уперед — разом. Видіння похитнулися, стали менш чіткими.

Аркіан кинувся вперед, притягуючи за собою Ашера й Еліс.

— Усі разом! — вигукнув він.

Фенрік глянув на своїх друзів і вперше за довгий час щиро посміхнувся.

Всі п’ятеро вийшли з оманливого саду, тримаючись за руки.

Подарунок Платформи
Коли останній із них ступив за межі саду, земля під ногами задрижала, й перед ними виросла платформа з прозорого кристалу.

На ній спалахнув напис:

"Тільки серця, здатні встояти проти страхів і спокус, зможуть відкрити шлях істини."

На платформі з'явилися два предмети:

Один був уламком мапи — із зображенням місця, що могло бути місцем зникнення батька ректора;

Інший — сріблястий ключ, оповитий блакитним сяйвом.

— Схоже, ми щось зробили правильно, — озвався Фенрік.

— Вперше за весь тиждень, — пирснула Лін.

Аркіан засміявся, крутячися в повітрі:

— Я ще й пропоную запровадити нове правило: обійми — обов’язкові після кожного виживання!

Еліс театрально зітхнула:

— Якщо так, мені потрібен окремий графік обіймів. Особливо з симпатичними хлопцями.

Ашер закотив очі:

— Тільки не зі мною, будь ласка.

Усі розсміялися.

Навіть над темрявою в повітрі більше не тяжіла безнадія. Тепер вони знали: разом їм під силу навіть найстрашніше.