Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

Вони майже бігли темними коридорами покинутого міста. Позаду лунали дивні шурхоти й глухе хрипіння, ніби їх переслідували сотні безтілесних створінь.

— Хто ще вважає, що треба було залишитися вдома й пити чай? — запитала Лін, хапаючи подих.

— Пізно, — буркнув Ашер, — я вже жалкую, що взагалі вийшов сьогодні з кімнати.

Аркіан літав над ними, обертаючись:

— Відступаємо до зали з печаткою! Можемо там заблокувати двері!

— Якщо нас не перетворять на манову пастилу раніше! — кинув Кораль, притягуючи Лін ближче до себе.

Пробігши ще один довгий коридор, вони влетіли у величезну залу, де стіни світилися слабким синім світлом.

Еліс одразу кинулася до важелів біля входу.

— Якщо зараз потягну не той важіль — вважайте, що це була ваша остання пригода, — весело сказала вона і потягнула одразу три.

Звук, схожий на глухий удар величезного дзвона, наповнив залу, і двері за ними з гуркотом зачинилися. Шурхоти стихли.

На мить настала повна тиша. Лін і Кораль досі трималися за руки, майже забувши відпустити одне одного.

— Ну, — озвався Фенрік, — хто хоче ще якихось "невеличких пригод"?

— Я пропускаю, — відказав Аркіан. — У мене алергія на хаос у промислових масштабах.

— Зате ти чудово вдаєшся в роль сирени тривоги, — підколов його Ашер.

У відповідь Аркіан зловісно заіскрився.

---

Поки Фенрік розглядав нові символи на стінах, Лін і Кораль присіли біля величезної розщепленої колони.

— Ти в порядку? — прошепотів Кораль.

— Як для людини, яка кілька хвилин тому мало не стала обідом для привидів? Так, чудово, — пожартувала вона.

Він всміхнувся й обережно торкнувся її щоки.

— Ти сильніша, ніж сама думаєш.

Лін відповіла йому поглядом, у якому змішались і вдячність, і ніжність, і трохи страху. Адже попереду було ще стільки невідомого...

Кораль нахилився ближче. Все навколо зникло — лише тепло його подиху, його очі, що притягували немов магнітом...

І тоді він поцілував її — легко, обережно, ніби боявся злякати. Але Лін тільки міцніше стисла його руку у відповідь.

— Вибач, — прошепотів він. — Просто... давно хотів.

— І я, — тихо відповіла вона.

За колоною пролунав стриманий кашель Ашера:

— Агов, голубки, якщо що — ми тут ще не зняли номер у готелі для обіймашок.

— Саме тому, що ми не в готелі, — посміхнулася Лін і кинула Коралеві швидкий погляд, повний щастя.

Фенрік тим часом розглядав панель на стіні.

— Тут сховані три рівні шифру, — пробурмотів він. — І, здається, кожен пов'язаний із силою манових зв'язків між людьми...

— Тобто, доведеться працювати разом? — уточнив Аркіан.

— Так. Але... — Фенрік трохи завагався, — саме взаємозв'язки, довіра, навіть почуття можуть активувати правильні шляхи.

Еліс, яка уважно слухала, склала руки на грудях:

— Коротше кажучи: без дружби, віри й... романтики — нам кінець.

— Це в нас якраз є, — промовила Лін, відчуваючи, як Кораль стискає її пальці.

Тепло йшло не тільки від їхнього контакту — навколо них легенько замиготіла мана, ніби сам світ благословляв їх.

Фенрік усміхнувся:

— Тоді спробуємо активувати перший рівень.

Він поклав долоню на символ.

І світ навколо здригнувся...