Читати книгу - "Відьмак. Кров Ельфів"

— Мовчи! — крикнув рицар. — Мовчи, Вілфріде! Гей, хутко, давайте сюди ноші! Ноші!

— Уже не треба, — глухо сказала чародійка, дивлячись на губи Венка, на яких уже бульки не з’являлися.

Цірі відвернулася, притислася обличчям до боку Ґеральта.

Фредегард вирівнявся. Ярпен Зігрін не дивився на нього. Дивився на вбитих. На Регана Дальберга, який усе ще стояв навколішки біля брата.

— Це було необхідно, пане Зігріне, — сказав рицар. — Це війна. Був наказ. Ми мусили бути впевненими…

Ярпен мовчав. Рицар опустив погляд.

— Вибачте, — прошепотів.

Ґном повільно повернув голову, глянув на нього. На Ґеральта. На Цірі. На всіх. Людей.

— Що ви з нами зробили? — запитав він гірко. — Що ви зробили з нами? Що зробили… з нас?

Ніхто не відповів.

Очі довгоногої ельфійки були скляні й матові. На викривлених губах її застиг крик.

Ґеральт обійняв Цірі. Повільним рухом відіп’яв від її кубрачка білу, поплямовану темними крапельками троянду, мовчки кинув квітку на тіло Білки.

— Прощавай, — прошепотіла Цірі. — Прощавай, Трояндо з Шерреведду. Прощавай і…

— І прости нас, — закінчив відьмак.

Верштаються країною, нахабні й набридливі, самі себе називають на зло мисливцями, вовкулаків — зарізяками й упирів — винищувачами, у легковірних платню виманюючи, а після мерзенного того заробітку рушають далі, аби в найближчому місті такого ж обману наробити. Найлегший приступ знаходять вони до хати поштивого, простого й несвідомого селянина, який усі нещастя і злі випадки приписує чарам, неприродним створінням і потворам, діям планетника чи злого духа. Замість до богів молитися, замість до храму багату занести пожертву, простак такий мерзотному відьмакові готовий останній гріш віддати, вірячи, що відьмак, отой відмінець безбожник, зуміє долю його на добре повернути й нещастям запобігти.

Анонім. Монструм, альбо Відьмака описання

Не маю нічого проти відьмаків. Нехай собі полюють на вампірів. Аби тільки платили податки.

Радовід ІІІ Сміливий, король Реданії

Якщо прагнеш справедливості — найми відьмака.

Графіті на мурі кафедри права Університету в Оксенфурті

Розділ 5

— Ти щось казав?

Хлопчик шморгнув носом і посунув з чола завеликий оксамитовий капелюх із фазанячим пером, що хвацько звисало збоку.

— Ти рицар? — повторив він запитання, дивлячись на Ґеральта оченятами синіми, наче фарба.

— Ні, — відповів відьмак, здивований, що має бажання відповідати. — Не рицар.

— Але ти маєш меча! Мій татусь — рицар короля Фольтеста. Він також має меча. Більшого за твій!

Ґеральт сперся ліктями об релінг і сплюнув у воду, що вирувала за кормою шкути[14].

— Носиш на спині, — не відступав шмаркач. Капелюшок знову насунувся йому на очі.

— Що?

— Меч. На спині. Навіщо маєш меча на спині?

— Бо весло в мене вкрали.

Шмаркач роззявив рота, показуючи дивовижно імпозантні дірки від молочних зубів.

— Відсунься від борту, — сказав відьмак. — І рота стули, бо муха залетить.

Хлопець роззявив рота ще ширше.

— Сивий, а дурний! — гарикнула мати шмаркача, достойно одягнена шляхтянка, відтягуючи недоростя за бобровий комірець плащика. — Йди-но сюди, Еверетте! Скільки разів я тобі говорила, аби ти не був запанібрата із поспільством!

Ґеральт зітхнув, дивлячись на абриси островів і островків, що випливали з вранішньої імли. Шкута, незграбна, наче черепаха, тягнулася у властивому для неї — чи то черепаховому — темпі, який диктувала лінива течія Дельти. Пасажири, переважно купці й селяни, дрімали на багажі. Відьмак знову розгорнув сувій, повернувшись до листа Цірі.

…сплю у великій кімнаті, яка зветься Дорміторій, а ліжко там я маю величезне дуже, як уже я тобі казала. Я у Середніх Дівчат, нас дванадцятеро, але найбільше я дружу з Еурнейд, Катьє й Іолою Другою. Зате сьогодні я Їла Бульйон, а найгірше, що інколи треба Поститися і вставати занадто раннім Світанком. Раніше, ніж у Каер Морені. Решту напишу завтра, бо ж зараз матимемо ми Молитви. У Каер Морені ніхто ніколи не молився, цікаво, чому тут треба. Напевне, тому, що це Храм.

Ґеральте. Мати Неннеке прочитала й наказала не писати Дурні і щоби без помилок. І чому вчуся, і що почуваюся добре, і що я здорова. Почуваюся я добре, я здорова, але ж Голодна, але Скоро Обід. І казала ще Мати Неннеке написати, що молитва ще нікому не зашкодила, ні мені, ні тобі також, і це точно.

Ґеральте, я знову маю вільний час, тож напишу, чого я вчуся. Читати й писати правильні Руни. Історії. Природи. Поезії і Прози. Добре розмовляти Спільною Мовою й Старшою Мовою. У Старшій Мові я найкраща, умію також писати Старші Руни. Як напишу тобі щось, то сам побачиш. Elaine blath, Feainnewedd. Це значить: Красива квіточка, дитя Сонця. Бачиш сам, що — вмію. І ще

Зараз знову можу писати, бо ж знайшла я нове перо, бо те старе зламалося. Мати Неннеке прочитала й похвалила мене, що без помилок. І що я слухняна, наказала написати, і щоб ти не переймався. Не переймайся, Ґеральте.

Знову маю час, тож напишу, що трапилося. Як годували ми індичок, я, Іола й Катьє, то один Великий Індик напав на нас, шию мав червону й був Жахливо Страшний. Спершу напав він на Іолу, а пізніше на мене хотів напасти, але я не боялася, бо він був усе одно меншим і повільнішим, ніж Маятник. Я зробила ухиляння й пірует і вдарила його двічі різкою, аж він Утік. Мати Неннеке не дозволяє мені носити тут Мого Меча, шкода, бо ж якби він там був, я б тому Індикові показала, чому я навчилася у Каер Морені. Я вже знаю, що правильно Старшими Рунами належить писати Caer a’Muirehen, і що то значить — Фортеця Старого Моря. Це, напевне, через те там усюди є Мушлі й Слимаки, а також Риби, відтиснуті на камінні. А Цінтра пишеться — Xin’trea. А моє ім’я походить від Zireael, а значить те — Ластівка, а це значить, що…

— Читаєш собі?

Він підвів голову.

— Читаю. А що? Щось сталося? Хтось щось помітив?

— Ні, нічого, — відповів шкіпер, витираючи руки об шкіряний кабат. — Спокій на воді. Але туман, а ми вже близько від Журавлиного острова.

— Знаю. Пливу туди вже вшосте, Плюскольцю, якщо повернень не рахувати. Я встиг вивчити шлях. Тримаю очі розплющеними, не бійся.

Шкіпер кивнув, пішов у бік носа, переступаючи через згортки й вузлики подорожніх, розкладені всюди на палубі. Скупчені на середньому колі коні форкали й