Читати книгу - "Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш"

   Десь далеко з'явилося світло. Я відразу ж згадала приказку – світло в кінці тунелю. Але ж я подорожую в своє минуле, значить і померти поки що не могла. Разом із наближенням світла почали доноситися і дивні звуки. Щось схоже на віддалені голоси.

   Спалах, такий яскравий і теплий, що я відразу ж прикрила очі і спробувала відвернутися. Було дуже страшно. І на якийсь момент захотілося тут же повернутися в реальність, де був Ларіон, який зможе захистити мене від усього.

 - Прокидайся, дорога, інакше запізнишся на заняття, - пролунав до моторошності рідний голос, викликавши біль у грудях.

   Навіть сльози підступили до очей, але я змогла впоратися зі своїми почуттями. Картинка набувала чіткості, демонструючи мені мою кімнату. Ту, в якій я вважала, що прожила все своє життя. Моє ліжко, мій письмовий стіл і улюблене вікно, звідки відкривався приголомшливий вид на парк і вагончик з кавою, яку я купувала тільки там. Обожнюю латте з солоною карамеллю.

 - Мамо, ще трохи, голова просто розколюється, - відмахнулася від неї спляча дівчина.

   А я ж пам'ятаю цей момент. Тоді ще ніяк не могла зрозуміти, чому кілька днів мучили жахливі головні болі. Тому було дозволено не відвідувати пари і відпочивати у своє задоволення. Це було трохи менше року тому, точного часу не пам'ятаю.

   Провела пальцями по знайомих меблях, по новеньких блокнотах, які лежали на краю письмового столу. По шорстких шпалерах з блискітками у вигляді зірочок. Все було таким знайомим і рідним, але одночасно чужим і тривожним.

   А потім мою увагу привернула дивна розмова з кухні. Я чула там знайомий жіночий голос і чоловічий, але його я чула вперше. Добре, що двері були прочинені, і я змогла вийти в коридор. Кралася навшпиньки, немов злодійка, хоча мене ж не могли ні почути, ні побачити.

   Підійшла якраз до дверей, за якими розмовляли троє людей. Першою була жінка, яку я вважала мамою. Цікаво, ким вона все-таки була насправді? Але коли я почула другий жіночий голос, то навіть насторожилася. Це була моя зведена сестра Міланія. А чоловік, що стояв поруч з нею, швидше за все, і був тим самим, хто допоміг їй втекти з замку Ларіона.

   Я обережно увійшла в залиту світлом кухню і уважно слухала їхню розмову. Хотілося все ж зрозуміти, що сталося насправді, і для чого ці люди так жорстоко вчинили зі мною. Я з'явилася, швидше за все, в середині розмови. Тож не знаю, про що йшла розмова кілька хвилин тому. Але те, що я почула далі, все одно хоч трохи, але пролило світло на ситуацію.

 - Я знаю, що ви не хочете знову зв'язуватися з нашим світом. Або взагалі з будь-яким, де є хоч крапелька магії, - лепетала сестра-зрадниця. Хоча виглядала вона і справді стурбовано. Та й взагалі, ніби шкодувала мене. - Але ви єдина, до кого ми можемо звернутися за допомогою.

 - Ви хоч розумієте, які у вас і у мене можуть бути проблеми, якщо темний маг знайде нас? А що, якщо її зарахують до академії, та ще й до тієї, де навчається він? Виходить, що ви даремно все це закрутили, і чиїсь голови явно полетять з плечей, - мама була налякана, але все одно намагалася знайти вихід із ситуації.

 - Вона дочка вашої сестри, яку підло обдурили і вбили. Венді довелося нелегко, але Ларіон все одно вибрав її для себе. Хоча доля і надала йому вибір між двома претендентками. Коли прийде час, він одружиться з другою дівчиною, щоб не втратити вплив і статус. Так що, якщо вашу племінницю і зарахують до академії, їй більше нічого не загрожуватиме, як і нашому світу.

 - Але що такого небезпечного може статися, якщо ці двоє одружаться? - ніяк не розуміла моя тітка-мама. Навіть не знаю, як її тепер правильно називати. Живеш ось так, нічого не підозрюєш, а потім раз, і все життя перевертається з ніг на голову.

 - Венді унікальний маг, їй підвладна будь-яка магія, і саме це потрібно родині Ларіона. Як тільки вони укладуть союз, темний маг теж отримає владу над магією, яка раніше йому не була підвладна. І все б нічого, якби цим всім процесом не крутив його божевільний батько, який бажає підкорити собі весь магічний світ.

 - Думаєте, він не любить Венді? - жінка стурбовано подивилася в той бік, де була моя кімната. І я на мить зустрілася з нею поглядом. Випадково, мимохідь, але було таке відчуття, що мені подивилися, як ніби прямо в душу. Тітка не бажала мені зла, вона оберігала мене і турбувалася про мене, навіть сльози виступили на очах.

 - Судячи з того, як він оберігав її, і як трепетно ставився до неї, любов там і справді була, до того ж, взаємна, - приєднався до розмови невідомий чоловік. - Ось тільки ця його любов могла погубити їх двох, в ту ж секунду, як була б проведена шлюбна церемонія.

 - Але якщо Ларіон любить Венді, тоді хіба дозволив би комусь їй нашкодити? - ніяк не розуміла тітка.

 - Коли проводиться церемонія, магія двох людей сплітається в єдине джерело. Всі, хто в даний момент з цього роду живі, теж отримують частину цього магічного коктейлю. Ось тільки до закінчення цього з'єднання, дівчина б точно не дожила. У батька темного мага були зовсім інші плани на майбутнє свого сина. І наречена у нього вже була давно. Така ж темна, як і його чорна душа. І, повірте, змінити зовнішність можна було б за дві секунди. А після першої шлюбної ночі, друга б закріпила їхній союз назавжди.

 - Але, - спробувала зрозуміти хоч щось жінка.

 - Ніяких, але! Бережіть свою племінницю якомога довше від магічних світів і від вступу до академії. У неї занадто сильна магія, і її точно зарахують туди, де зараз навчається Ларіон. Він теж буде її шукати, і ми вже створили купу двійників, щоб збити його з пантелику. Чим пізніше вони зустрінуться, тим вища ймовірність того, що вони залишаться живими, як і наш світ, куди ми вже ніколи не зможемо повернутися.

 - А як же пам'ять Венді? - схаменулася моя тітка.

 - Пам'ять прихована під потужною печаткою декількох карт, і зруйнувати її буде дуже складно. Так що якщо дівчина і згадає хоч щось, то вважатиме це сном, - впевнено відповів чоловік.