Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Помилка 📚 - Українською

Читати книгу - "Помилка"

526
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Помилка" автора Джеймс Паттерсон. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 62
Перейти на сторінку:
диск із програвача.

— Ну як, домовились? — спитала я. — Ми дуже добре та приязно поговорили, правда ж, Джефе?

Джеф просидів мовчки ще приблизно хвилину. Потім повернувся, і шредер біля його столу двічі злісно верескнув, розгризаючи на дрібні шматки телефонні роздруківки та штрафну квитанцію Скотта.

— Так, Лорін, домовились, — тихо сказав Джеф, утупившись у стіну. У його голосі чулося розчарування. Коли я виходила, він не обернувся й не попрощався.

— Я не вбивала його, — нарешті сказала я, але тільки тоді, коли вийшла з будівлі суду й рушила до свого авта.

Частина третя

Вашингтонська пригода

Розділ 80

— Вам долити газованої води, сеньйоро? А вам, сеньйоре, долити к'янті?

— Сі, — відповіли ми з Полом в унісон. Гуляти — так гуляти.

Кремезний коротко стрижений офіціант, доливаючи наші келихи, світився від піднесення й радості так, наче ми виконали його найзаповітніше бажання. Позаду нього, на блідо-сірі стіни «Монтічіано», найновішого й найдорожчого італійського ресторану в Ґрінріджі, штат Коннектикут, падали золотаво-жовті промені призахідногоо сонця.

Поїздка на північ, до округу Літчфілд, улаштована Полом як приємний сюрприз, який включав у себе відвідини чотиризіркового італійського ресторану, стала дуже доречною компенсацією за те, що мені довелося пережити того ранку в приміщенні суду.

«Після моєї перемоги над Джефом Бусліком, — подумала я, наминаючи фантастично смачну феттучіні з трюфелями, — мене можна було б не лише до італійського ресторану звозити, а й до самої Італії Бо я заслужила».

— Сеньйоро, сеньйор хоче запропонувати тост, — сказав Пол. — За майбутнє.

— Будьмо.

І ми дзенькнули келихами.

«За те, що ми тепер у безпеці й назавжди разом», — подумала я, зробивши ковток холодної чистої «Сан-Пелеґріно».

Пол допив вино, відхилився на спинку крісла й посміхнувся. Він наче інтуїтивно відчував, що все погане тепер позаду, що лихе шаленство скінчилось, і попереду в нас — нове життя.

У мерехтливому світлі свічок я дивилася на Пола так, наче бачила його вперше. Його рудувате волосся, його проникливі блакитні очі, його сильні руки — руки, що захистили мене від Скотта.

— Що це? Ти тільки послухай, люба моя! — раптом сказав Пол, нахиляючись до мене через стіл. — Просто неймовірно!

З гучномовців линув голос Френка Сінатри. То була пісня «Ти прекрасна сьогодні вночі».

Пісня, яку грали на нашому весіллі.

Я почувалася до непристойності щасливою. Чи можна було щось іще вимагати від життя? Моє серце пурхало у вишині, як бульбашки газованої води в моєму келихові. Ця пісня має зараз символічний сенс. «Вона — як підтвердження», — подумала я. Підтвердження того, що тепер ми з Полом — навіки разом. Нарешті ми щасливі. Щасливі — і вільні. І невдовзі в нас народиться дитина, на яку ми так довго чекали.

— Ну як тобі? Що скажеш? — спитав мій чоловік, коли пісня добігла кінця.

— Ти про феттучіні? — перепитала я. — Фантастика!

— Та ні, — сказав Пол. — Про наш новий район.

Ґрінрідж міг би зійти за типове містечко в Новій Англії, якби не коштовні мистецькі галереї, коштовні винні крамниці й так само коштовні готельчики на Мейн-стрит. Така собі суміш авангарду й Нормана Роквела. Сам же ресторан «Монтічіано» розташовувався в переобладнаній споруді дев'ятнадцятого століття, у якій колись містилася пожежна частина. У журналі «Нью-Йорк» я прочитала, що чимало нью-йоркських модельєрів та художників купили в Ґрінріджі заміські будинки. А чому б і ні, зважаючи на те, що тут — один з найнижчих показників злочинності?

— Це фантастика, що ми переїжджаємо взагалі, а ще фантастичніше — що ми переїжджаємо саме сюди, — зауважила я.

— А ти ж іще навіть будинку не бачила, — з ентузіазмом сказав Пол. — Подорож починається відразу після десерту.

«Наш новий будинок», — подумала я. З дахом, що не протікає? З дверима, що не розчиняються самі, після того як їх зачинили? Я захоплено й водночас дещо недовірливо похитала головою.

Коли хвилин через десять підійшов офіціант, мабуть, моя голова й досі паморочилася від щастя.

— Капучино, сеньйоро? Сьогодні на десерт — тістечка із сирною начинкою та вершками з цитриновим сиропом.

— Сі, — відповіла я й відкинулася на спинку, купаючись у своїй втісі, у мерехтінні свічок та в нашій неймовірній удачі. — Сі, сі, сі!

Розділ 81

Півгодини потому ми мчали з Полом у його «тойоті-кемрі» — може, навіть швидше, аніж слід було. Мій ремінь безпеки та мій живіт напружились одночасно, коли Пол раптом загальмував, і ми нарешті з’їхали з неймовірно пасторальної дороги, що вилася долиною між пагорбів.

Зі свого боку я побачила знак на кам’яній огорожі, прикріплений, безперечно, якимись добрими пейзанами або ж самим поетом Робертом Фростом, котрого надихали на творчість сільські краєвиди Нової Англії. На знакові був напис — «Хвойні дерева».

Промені призахідного сонця падали на високі сосни, що тихо гойдалися від легенького вітерцю, і їхні тіні утворювали на асфальті химерний золотавий штрих-код.

— Ну, що скажеш? — спитав мене Пол, зупиняючи авто.

— Не знаю, як буде далі, а поки що — просто неймовірно та прекрасно, — зачудовано сказала я.

— Ти чуєш? — знову спитав Пол, опускаючи скло у дверях.

Я прислухалась. Але почула тільки шум вітру в кронах дерев.

— А що саме?

Пол посміхнувся.

— Ото ж бо й воно, — сказав він. — Саме так звучить тиша, коли не деренчать пневматичні молотки, не ревуть двигуни автобусів і не волають п'яні бомжі. Я би назвав це «мир та спокій».

— А що то за сірі стовпи із зеленими вершечками, що стоять уздовж дороги? — запитала я, примруживши очі й дивлячись у своє вікно.

— Їх зазвичай називають «деревами», люба моя, — пояснив Пол. — Про них ідеться в рекламному проспекті. Вони йдуть як безкоштовний додаток до будинку, в якому зараз, до речі, виконується ремонт.

Пол знову завів двигун і спрямував авто на вершечок пагорба, щоб показати мені сусідні будинки. Що я можу сказати? Вони були пречудові. Типові новоанглійські особняки в колоніальному стилі, десь шість чи сім. Гармонійно вписуючись у ландшафт, вони розташовувалися на великій відстані один від одного, спускаючись униз положистим схилом пагорба.

— Ну, гаразд, — промовила я. — А де ж родзинка нашої програми? Ми вже вийшли на посадочну пряму? Чи, може, ця родзинка має якісь вади?

— Мушу тебе розчарувати, — відповів Пол, спрямовуючи автівку по схилу пагорба. — У Ґрінріджі існує офіційна заборона на всілякі вади й ґанджі. Тим паче, що в нашому житті їх було більш аніж достатньо.

Пол навіть уявлення не мав, скільки їх було насправді.

Розділ 82

Ми проїхали повз величезний ігровий майданчик, тенісні корти й підстрижене бейсбольне поле. Я

1 ... 41 42 43 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помилка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Помилка"