Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кава з кардамоном 📚 - Українською

Читати книгу - "Кава з кардамоном"

6 766
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кава з кардамоном" автора Іоанна Ягелло. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 56
Перейти на сторінку:
не боялася висоти, але на різних вежах чи на морському маяку почувалася незатишно. Отак стрибнути? Якого ж розпачу, якого відчаю треба зазнати, щоб подолати страх? А вона сама змогла би покохати когось так сильно, що без нього життя втратило б сенс? Мабуть, ні. Що ж, може, вона надто розсудлива й неромантична. Може, воно й на краще… Лінка задумалася. А тоді почула слова хазяйки пуделя.

— Я її знала. Така розважлива дівчина. У неї були такі люблячі батьки, купа планів на майбутнє. Усе! І якийсь дурний хлопець так її зворохобив.

— Краще, мабуть, ніколи не закохуватися, — мовила Лінка.

— Ну, для неї, певне, було би краще, а тим більше для її нещасних батьків, — знову зітхнула старенька. — Так воно буває з коханням, по-різному. Я знаю, що кажу, бо й сама кілька разів закохувалася.

Лінка із цікавістю глянула на свою співрозмовницю. Оця бабуся закохувалася, та ще й не раз?

— Першого хлопця я страшенно кохала. Він загинув під час війни. Думала тоді, що нікого більше не покохаю, мені й на думку не спадало, що таке можливо… Потім був мій перший чоловік, спочатку більше друг, він про мене турбувався, допомагав. Я вийшла за нього заміж, хоча й не любила. Думала, що більше ніколи не зазнаю кохання, та він мене дуже кохав, і цього мало бути достатньо. Але почуття прийшло згодом. Ми були щасливі разом сорок років, у нас народилися діти й онуки. Він помер від раку.

— Мені так шкода.

— Так… П’ять років тому. За кілька місяців він перетворився на тінь, але ми до кінця кохали одне одного. Кожна мить, яку ми провели разом, була безцінною. Коли чоловік помер, я була в розпачі. Мені хотілося лягти на ліжко й ніколи більше не вставати.

Лінка не знала, що й сказати. Старенька, з якою вона щойно познайомилася, розповіла їй про все своє життя. Дівчині було трохи ніяково вислуховувати ці звіряння, та з іншого боку, не можна було просто собі піти геть. Тож вона продовжувала терпляче слухати.

— А рік тому я знову вийшла заміж.

Оце-то так! Лінка аж рота роззявила від подиву. І бовкнула, може, не надто чемно:

— Справді?

— Я знаю, вам, молодим, здається, що стара людина вже не може закохатися, але це неправда. Кохати можна в будь-якому віці. А самому жити дуже важко. Ну, дитино, піду я вже. Чоловік хвилюватиметься. Він майже не може ходити, стегно має проопероване. Не можу залишати його надовго на самоті, бо він сумує.

Старенька погукала песика й пішла з ним, маленька постать з білим пухом на голові.

Згорнувшись клубочком на ліжку, Лінка думала про цю бабцю та її коханих, і про дівчину, що наклала на себе руки. Що ж воно таке, кохання? Невже це почуття справді так складно опанувати, а може, його треба сприймати розсудливо? Від чого це залежить, від людини чи від сили почуття? Лінці здавалося, що вона може бути достатньо розважливою. Адже одне кохання — це ще не кінець світу, навіть якщо людина закохається нещасливо, то завжди може трапитися інша нагода, коли все складеться так, як треба. За цими роздумами Лінка навіть забула про завтрашній іспит. І про складений учора список людей на прізвище Печериця.

VI

У суботу Лінка подзвонила до Адріана. Їй кортіло обговорити з ним подальші пошуки. І трохи пожалітися. Вона відчувала, що математично-природничу частину написала погано, незважаючи на те, що виспалася, змогла зосередитися і, як їй самій здавалося, виклалася на всі сто. І все-таки Лінка знала, що декілька завдань розв’язала неправильно. Що довше вона про це думала, то більша паніка її охоплювала. Зустрівшись із Адріаном, тільки й думала про тести. Весь час згадувала про завдання, котрі, як була певна, завалила, і питання, на які не змогла відповісти.

— Адріане, я отримаю п’ять балів з п’ятдесятьох, от побачиш.

— Не панікуй, — хлопець витягнув щось із торбини.

— Що це?

— Твій тест, той, що ти писала позавчора.

— Як це — мій тест, — Лінка не на жарт перелякалася.

— Ну, не твій, тобто, не той, який ти заповнювала, не хвилюйся. Я знайшов це в інтернеті. Учора їх оприлюднили, і я тобі роздрукував. Я ж знаю, що ти не припиниш панікувати, доки не переконаєшся, що все гаразд. Тепер розв’яжи його так само, як у четвер.

Лінці не дуже хотілося, але вона зрозуміла, що Адріан правий.

Довелося написати розв’язки, й Адріан перевірив результат, який виявився зовсім не такий трагічний, як вона підозрювала.

— От бачиш, матимеш більше, ніж тридцять балів, то чого було так перейматися?

— Твоя правда. Дякую!

Вона справді була йому вдячна. Відразу на душі полегшало.

— А як пішла англійська?

— Там узагалі не було чого робити.

Лінка вважала, що впроваджений нещодавно іспит з іноземної мови був легшим від двох інших.

— Ну, то розслабся. Усе вже позаду. До якогось ліцею тебе точно приймуть. Не доведеться йти до ПТУ, — пожартував Адріан. — Хоча дівчата після кулінарного училища потраплять до будь-якого серця через шлунок…

— Краще так не жартуй.

— Хвилиночку… А що із твоїми фотографіями на конкурс? Робиш щось?

— Власне, нічого. Я страшенно забігана, не маю часу, ніяк не виходило на цьому зосередитися, і мені потрібні якісь ідеї.

— Якщо для тебе це справді важливо, доведеться себе примусити. Воно само не зробиться. А так маєш шанс, постарайся ним скористатися.

— Та знаю… А що ти думаєш про цей список? — показала Адріанові перелік осіб на прізвище Печериця.

— Ну, список списком, але що це тобі дає? Навіть якщо цей чоловік справді батько твоєї сестри, він може про це й не знати.

— Мусить знати, якщо в неї його прізвище!

— Та воно так, але ж ти не дзвонитимеш до всіх цих людей і не розпитуватимеш, чи знали вони твою маму. Невже твій улюблений комісар Валландер так би вчинив?

— Мабуть, ні.

— Тоді що зробив би твій герой, га?

— Не будь злостивим. Те, що ти не любиш детективи, зовсім не значить, що це така собі макулатура, як тобі здається.

Адріан посміхнувся.

— Те, що ти знову зробилася гостра на язик — гарна прикмета. Отже, ти вже трохи перепочила після іспитів. Ну, то як учинив би твій шведський комісар? Подався поміркувати на морське узбережжя?

— А звідки ти стільки знаєш про Валландера?

— Читав Манкелля.

— Але ти ж не любиш детективи?

— Люблю, не люблю, не має значення. Я собі почитав… задля розваги. Ну, так чи сяк, а твій комісар, гадаю, спробував би по ниточці

1 ... 41 42 43 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кава з кардамоном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кава з кардамоном"