Читати книгу - "Казки про богатирів та лицарів"

Молодша царська донька в одну мить прискочила до того чужодушника і лівою рукою та з лівого боку так ударила його, що тільки закурилося. Аж тепер дізналися, чому найменша донька весь час плакала.

Гей, таке їй справили весілля, якого світ не видів! Гості співали й танцювали, доки сили мали. Молодший син бідняка побрався з молодшою донькою царя.

Потім усі три брати й три сестри жили собі в царському палаці, жили у щасті й гаразді, а може, й нині ще живуть — бо чи не шкода би було, аби добрі люди повмирали?

Казка про Кощія Безсмертного, як його убили Іван-царевич і Булат-молодець

У одного царя був син на ім’я Іван-царевич. Ріс він, як з води. На сьомий рік був уже справжнім богатирем. Попросив у батька й матері прощення, сів на доброго богатирського коня і поїхав. Їхав, їхав, заїхав в якесь царство, віддав свого коня доглядати, а сам піхотинцем пішов по городу погулять.

Іде і дивиться — що за чудо? Коло дерева прив’язаний чоловік, і кожний, хто проходить повз нього, бере лозину і б’є його. Іван-царевич підходить і питається:

— Що це за чоловік, чого він тут прив’язаний і за що ви його б’єте?

А люди:

— Це в нас такий закон: хто заборгував у казну і до строку не виплатив, то його так карають.

Іван-царевич запитує:

— А скільки заборгував?

— Десять тисяч.

Івану-царевичу стало жаль того чоловіка, і він сказав:

— Одв’яжіть його, я заплачу за нього.

А люди кажуть:

— От ми забули тобі сказать: хто за нього заплатить, у того Кощій Безсмертний жінку вкраде.

Іван-царевич подумав, подумав: «У мене жінки нема, що він у мене вкраде», витяг, заплатив гроші і пішов далі.

А той чоловік, як тільки його одв’язали, почав бігти і кричать:

— Стій, Іван-царевич, стій, Іван-царевич! За те, що ти мене викупив, я тобі оддячу.

— Чим же ти мені оддячиш?

А він:

— Я знаю, куди ти їдеш, ти без мене задуманого не зробиш. Ти їдеш шукать наречену, без мене ти її не знайдеш, а я поможу тобі. Дав ти за мене десять тисяч, то купи мені ще й коня, поїдем удвох.

Іван-царевич питає:

— А як же тебе звуть?

— Булат-молодець.

Купив Іван-царевич Булатові коня, сіли вони і поїхали.

А Булат-молодець знав, що в одного царя є дочка-красуня і замкнена вона у високій башті на сім замків і на землю зовсім не сходить.

Булат-молодець (раніше була розрив-трава чудодійна) мав ту траву і пішов до царівни попереду, переговорив із царівною, чи вона піде за Івана-царевича, а потім вернувся, узяв траву, усі замки одімкнув, царівну викрав, сіли на коні і почали тікать. Тікали, поки насунула ніч.

На ніч стали відпочивати. Булат-молодець і говорить:

— Я ляжу спочину до півночі, а з півночі ти ляжеш спочивать, а я стерегтиму.

Ще північ не прийшла, як Іван-царевич розбудив Булата-молодця і плаче. Булат-молодець схопився:

— Що таке?

— Нема нареченої. Я задрімав, а Кощій Безсмертний прийшов і її вкрав.

— Я говорив, стережи пильно. Це нічия більш робота, як Кощія Безсмертного. Вернімось назад шукати його.

Сіли на коні Іван-царевич і Булат-молодець і поїхали. Їхали, їхали, дивляться — пасеться сила-силенна худоби. Питається Іван-царевич Булата-молодця:

— Чия це худоба?

Булат-молодець відповідає:

— Це худоба Кощія Безсмертного.

А Булат-молодець усе знав: у тому табуні була одна коза, котру царівна доїла і її молоком умивалась.

Взяли Іван-царевич і Булат-молодець та й убили Кощієвих пастухів, вдяглись у їхню одежу і погнали худобу до Кощія Безсмертного. Тільки пригнали, вискочила царівнина служанка, здоїла козу і понесла молоко царівні умиватися. Коли служанка доїла козу, Булат-молодець узяв і укинув у дійницю перстень, який подарувала Івану-царевичу царівна.

Приносить та служанка молоко і говорить царівні:

— Щось наші пастухи вже сьогодні веселі, стали зо мною шуткувати і вкинули в молоко перстень.

Царівна наче здогадалась і закричала:

— Дай сюди молоко, я сама проціджу!

Процідила, як глянула, а то перстень той, що вона подарувала Івану-царевичу.

— Біжи, — сказала вона служниці, — і поклич їх сюди!

«Пастухи» прийшли, царівна їх впізнала і стала питати:

— Як ви сюди забрели?

— Тебе шукали. Як бачиш, і під землею найдем. А де ж Кощій?

— Десь полетів по світу.

Вони її просять:

— Як він прилетить, випитай у його гарненько, де його смерть.

Царівна каже:

— Добре. Пристану до нього гарненько, все випитаю.

Як прилетів Кощій Безсмертний, царівна стала його випитувати.

— Який ти сильний, нікого не боїшся, де ж твоя смерть?

А Кощій відповідає:

— Ніхто ще в світі мою смерть не находив і не найде, ніхто мене не вб’є. А смерть моя на морі-океані, на острові Діяні. На тім острові є дуб, а під тим дубом скриня, а в тій скрині заєць, у зайці качка, а в качці яйце, у тому яйці моя смерть.

На другий день приїхав Іван-царевич і Булат-молодець, а царівна й розказала їм, де Кощієва смерть. Сіли вони на добрих коней і поїхали шукать Кощієву смерть. Їхали вони, їхали, поїли весь харч, заголодували. Дивляться — біжить собака. Булат-молодець і каже:

— Уб’ю цю собаку, та з’їмо її.

А собака просить людським голосом:

— Не вбивай мене, добрий молодець, я тобі в пригоді стану.

Ідуть далі, на дереві сидить орлиця. Булат-молодець каже:

— Уб’ю я цю орлицю, з’їмо її.

Орлиця йому:

— Не вбивай мене, добрий молодець, я тобі в пригоді стану.

Дійшли до самого берега, на березі лізе рак. Булат-молодець говорить:

— Давай хоч цього рака з’їмо.

Рак йому:

— Не їжте мене, добрі молодці, з мене толку мало, а лучче я вам у великій пригоді стану.

Покинули вони й рака. Дивляться — пливуть рибалки. Булат-молодець почав гукати:

— Перевезіть нас на острів!

Рибалки взяли їх обох і перевезли.

Ідуть Іван-царевич і Булат-молодець по острову і бачать — недалеко росте міцний дуб. Булат-молодець схопив і одним махом вирвав дуб із корінням.

Глянув — а внизу скриня. Булат-молодець дістав скриню, зірвав віко, а зі скрині вискочив заєць і побіг. Іван-царевич як крикне:

— От коб це була собака, вона б зловила зайця.

Не встиг крикнуть, коли та сама собака, що вони її не вбили, вже спіймала і несе в зубах зайця.

Булат-молодець схопив, розірвав зайця, а