Читати книгу - "Кривавими слідами"

– То що ти приховуєш від мене? – незважаючи на вигуки колег, знову запитав у Ромки.

– Не розумію, про що мова, – невинно стенув плечима Ромка, відводячи очі. Знову потягся за грибами. – Ніколи не смакував такими грибочками. Ммм… Супер! – Ромка навіть облизав пальці.

Єгор відчув себе незатишно. Щось було в погляді Ромки не так. Опер виклично подивився на Єгора: «Ну і що ти мені зробиш, якщо я тобі не скажу, га?» – промовляв його погляд.

Єгор дивився в його глузливі очі й розумів, що хоч би він приклав пістолета до його скроні, той і слова не скаже.

– Ромко, я мушу знати, – наполіг Скляр. – Мене недавно мало не вбили. Ти знаєш, хто це зробив? І взагалі, звідки ти знав, що мене спробують убити?

Та Ромка так і дивився на нього, усміхаючись. «Він знає, він точно знає…» – переконувався Єгор. Скляр розізлився. Замахнувся рукою, готовий що є сили зацідити приятелю в пику. Але гучний звук позаду примусив його зупинитися. Тілом пройшовся пекучий біль. Залишками свідомості Скляр зрозумів: йому вистрелили в спину. Падаючи, він усе ще дивився в очі найкращому приятелеві. Ромка спостерігав, як Єгор падає, роблячи свої останні слабкі видихи в цьому житті.

«Тепер ти з нами», – промовив Ромка напрочуд чітко, хоч і з повним ротом.

Субота, 26 січня 2019 року. 00:21

Єгор прокинувся, вкритий холодним потом. У голові панував безлад, у вухах гуло. Спершу навіть не зрозумів, де знаходиться. Довкола темрява і тиша. Поряд, здається, нікого. Страшнючий біль пронизав лопатку. «Невже постріл був у реальності?» – сполохався Скляр. Ця думка примусила тіло вкотре вкритися дрижаками.

Десь збоку з’явилося тьмяне світло. І Єгор потроху почав приходити до тями. Світло за дверима. Завдяки освітленню він побачив обриси довкола і зітхнув із полегшенням: удома, у своїй спальні. Поранена рука пекла нещадно: виявляється, уві сні ліг на неї. Слідчий обережно змінив положення. Відчув полегшення, проте кінцівка і досі страшенно боліла.

У коридорі почувся шум, і Єгор усвідомив, що прокинувся не просто так: його збудило повернення нареченої. Зачувши кроки, Скляр заплющив очі. Саме вчасно: до кімнати зазирнула Таня. Крізь склеплені повіки Єгор відчув, як із появою дівчини в спальні світла стало більше. Таня важко зітхнула, через що у Скляра защеміло серце: він поводиться з нею, як придурок. За час від початку розслідування вбивства Вітторіно вони жодного разу нормально не поспілкувалися. Насправді так він поводився щоразу, коли на роботі «щастило» отримати важку справу. Єгор замикався в собі, не бажаючи ні з ким особливо спілкуватися, поки не вирішить усіх питань.

Таня зачинила двері, і в кімнаті знову стало темніше. Хоч уже і не так, як до того, поки не повернулася з роботи. Скляр розплющив очі. Зараз Таня піде в душ і лише потім приєднається до нього в ліжку. Тож поки є час не прикидатися.

Біль у руці помалу втихомирювався. Думками Скляр знову повернувся до свого сну. Він благав Ромку розповісти правду, та приятель чомусь не схотів це зробити. Тільки дивився на нього своїми порожніми мертвими очима. Тепер уже Єгор зрозумів, що було не так у його погляді. Ромка ж бо мертвий. Він не може дивитися, як жива людина.

«Тепер ти з нами», – повторив Єгор самими лише губами слова Ромки зі сну.

Тіло знову безжально вкрилося льодяними дрижаками. Умить забув усе, що пам’ятав чи знав у своєму житті. Бо до нього дійшов увесь сенс сказаних покійником слів.

Єгор пригадав усіх, хто був із ними на шашликах. Від наймолодшого двадцятидворічного до вісімдесятидев’ятирічного колеги. Хто наглою смертю, хто своєю.

Але всі вони в реальності вже були мертвими.

Субота, 26 січня 2019 року. 07:12

Перше, що він побачив, вийшовши з під’їзду, був номерний знак на блакитному фоні. Мозок усвідомив, що то колеги. Скляр відволікся від понурих думок і уважніше глянув на машину. Патрульні. Роздивився тих, хто за кермом. Ні, не Власта. У машині сиділо двоє чоловіків у формі. Вони зацікавлено глянули на Скляра. Слідчий був у штатському, тож копи, очевидно, вирішили, що на них зиркає звичайний перехожий. Єгор відірвав погляд і пішов своєю дорогою.

Уранці він устав із важкою головою. Спав геть погано. Снодійне зовсім не допомогло. Навіть, скоріш, навпаки – нашкодило. У роті відчувався металевий присмак. Лікар про нього попереджав – побічний ефект від таблеток. А ще страшенно боліла голова. Під ранок слідак солодко задрімав (нарешті, подіяли пігулки?), але будильник уже менш ніж за дві години повернув його до реальності.

Спершу думав залишитися вдома – усе ж вихідний. Але Таня мала йти на роботу, а сидіти в чотирьох стінах і думати про те, як усе погано, теж не хотілося. Скляр сподівався, що до ранку він і думати забуде про свій сон. Та хіба таке забудеш? На щастя, Таня не встала разом із ним. Почувши дзвінок будильника, лише перевернулася на інший бік і знову заснула (чи то вона прикидалася так само, як і він учора?). Єгор швиденько проковтнув бутерброд із ковбасою (і це теж добре, що Таня не бачила – дівчина називала таку їжу «сухим пайком» і терпіти не могла, коли він так снідав), випив каву (перше горнятко цього дня) і побіг на роботу. Навмисне вийшов раніше, аби піти пішки. Не вистачало йому лише їхати переповненою маршруткою. Хотілося простору, тиші і провітрити мізки.

Уночі Ромка говорив про якусь незавершену справу. І в сні Єгор прекрасно розумів, що приятель має на увазі. Зараз він навіть і близько не міг утямити, про що йшлося. У Луцьку він завершив усі розслідування. Або ж передав колегам. Або Ромка мав на увазі справу Вітторіно, або то все просто сон. Єгор забагато переймається цим розслідуванням, тож нічого дивного, що і вві сні згадав про нього. А попередження Ромки… То все теж нісенітниця. Єгор переконував себе, що причиною нічного жахіття став пережитий замах. Ні, дивного в цьому сновидінні нічого немає.

Єгор майже схилився до цієї версії, як несподівано мозок підкинув зрадницьку думку: замах на нього стався після такого самого попередження уві сні.

Субота, 26 січня 2019 року. 09:12

Єгор і незчувся, як прийшов на роботу. Так само непомітно для себе потрапив до свого кабінету. І лише потім реальність жорстко почала повертати його до