Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 80 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 80"

219
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 80" автора Віктор Рубенович Балаян. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 59
Перейти на сторінку:
виросте. Спекти з нього теж нічого не можна — гірке дуже, жовчю отруєне.

Одного разу знепритомнів я на вулиці, а опам’ятався вже в лікарні.

Там і познайомився з лікарем Барновським (кругловидий, в окулярах, схожий на пугача). Медсестра розповіла мені по секрету, що інші лікарі нічим не могли мені зарадити і лише тоді запросили Барновського й дозволили вжити якісь крайні заходи.

— На що скаржитесь? — запитав лікар у мене при першому знайомстві.

— На людей, — відповідаю. — Набридли, остогидли мені люди. — І сміюся, знаю, що він зараз скаже: “Від цього не лікуємо”.

А він примружився, головою покивав так серйозно, співчутливо:

— Розкажіть, голубе, чим це викликано.

— Причини загальновідомі, — відповідаю. — Чим старші стаємо, тим більше людей пізнаємо…

Я зумисне питання загострюю, щоб цей причепа-лікар одчепився.

Але ж від нього не так просто вивернутися. Та й, правду кажучи, не хочеться. Видно, навчився він подобатися людям.

Очі в нього сумні, усезнаючі. Від зіниць жилки кров’янисті розходяться. Повіки припухлі. Мабуть, втомлюється дуже. А віє від нього спокоєм, затишком, доброзичливістю.

І якось само собою вийшло, що розповів я йому, яка пригода зі мною трапилась. Про все, що сталося на службі, розповів, про Самого, Надію Климівну та інших…

Він довго думав над моїми словами, тихенько погойдуючись на стільці біля мого ліжка. Потім каже:

— Справа не тільки в неприємностях на роботі, Борисе Петровичу. Перевтомилися ви від надмірного потоку Інформації, коли матеріал для дисертації збирали. Захлинулися ви в ньому. Полежати вам треба на пісочку, відпочити від інформації і від носіїв інформації.

— Про це й мрію, лікарю. Та де від них сховаєшся? — кажу.

Він нахилився до мене, в лице заглядає:

— А коли ми вам острів виділимо? Здивувався я.

— Цілий острів? — питаю. — У морі? Без людей? Такий, як мільйонери купують?

— Цілий острів, — відповідає. — Будете певною мірою управителем острова.

— А чому “певною мірою”?

— Бачте, залишити у бездіяльності ваш мозок і нервові центри хребта не можна. Хвороба ускладниться. Тому ми підключимо ваш мозок з допомогою антени до обчислювальної машини, яка керує островом-маяком. Таким чином мозок перебуватиме під постійним навантаженням. І водночас він відпочиватиме — адже навантаження невелике, мізерне, можна сказати, для людського мозку. Ніяких нових ідей від нього не вимагатиметься, просто — відповідати на запити суден, видавати метеозведення, довідки про фарватер. Одне слово, побудете островом. Островом у відкритому морі…

Його очі задивилися кудись далеко-далеко… Мені здалося, що він забув про мене…

— Людина-острів — гарно звучить, — мовив я. — Можливо, це поняття не позбавлене смислу. Більшого, ніж той, що міститься в кожному із цих двох слів окремо.

Він опустив мені руку на плече, і вона була як живий теплий міст через прірву між мною й іншими людьми. Я думав у ту хвилину: “Хіба й раніше я не був островом? Дрейфуючим островом. Островом серед островів і крижин. Ми зіштовхувалися в тісноті, заважали один одному, тому що острови мають дрейфувати на певній відстані один від одного. І коли ця відстань скорочується або ж виникають нові течії, — з’являється небезпека сутичок…

— Я можу вважати, що ви згодні? — ніби мимохіть спитав він, а потім уже вимовив другу фразу, фразу основного тексту:

— Отже, ми порозумілися.

Сьогодні мене почали готувати до перебування на острові. До нестями втомили мене аналізами. Кілька годин я був у шоломі — знімали записи біотоків мозку, енцефалограму, еограму, мнемобіограму і ще бозна-що, складали генокарту і енергокарту організму, потім окремо енергокарти і еограми рук та ніг, які керуватимуть автономними приладами, машинами, катерами, підпорядкованими острову-маяку.

За два дні літак відвезе мене туди, де я знайду спокій і стану самим собою — островом у відкритому морі.

Тоді й сповіщу, на яку адресу мені писати.

Усього вам найкращого.

Борис”.

ЛИСТ ТРЕТІЙ

11 травня.

Здрастуйте, рідні!

Уже кілька днів я на острові. Море пестить мої руки, перебирає волосся. Хвилі хлюпають, вигинають пружні ласкаві спини під моїми руками, мурмотять, труться об ноги, лижуть ступні. Піна прибою освіжає мене, вливає сили і спокій. А іноді хвилі встають на задні лапи — і тоді видно, які вони могутні, — тріпочуть гривами, обдаючи острів і мене дрібними бризками. Раніше я й не знав, скільки сили можуть дати людині бурхливі хвилі, не знав прямої залежності між силою і спокоєм.

З островом я злитий нероздільно. В мене таке відчуття, що його берегові лінії стали обрисами мого тіла, його бухти — це вигини моєї шиї. Коли прибій наповнює водою гроти, тіло моє важчає, коли хвилі з шипінням відступають, приходить полегкість.


На моїй голові — шолом з антенами, на руках — браслети-антени. Вони здійснюють прямий і зворотний зв’язок з мозком острова-маяка — обчислювальною машиною і двома роботами. Обчислювальній машині підкоряються всі служби острова, а я керую нею.

Та моє відчуття острова, як самого себе, не можна пояснити тільки цим зв’язком. Між нами щось більше, в цій близькості й спільності присутня моя уява.

Коли море ласкаве й спокійне, коли воно ледве гойдається, потягуючись під сонячним промінням, я відпочиваю. Але й коли воно бурхливе, я відпочиваю теж. Коли хвилі наздоганяють одна одну, сивіючи від страху й люті, коли розбиваються об мої кам’яні коліна, коли намагаються якнайвище підскочити, щоб зазирнути мені в очі, я сміюсь від радості й відпочиваю душею. У моря нема людської поспішливості, метушливості, суєтності. За ці кілька днів до мене прийшли такі думки, яких я не знав би протягом усього свого життя. Пам’ятаєте, я довго не міг скінчити кандидатську дисертацію, не міг узагальнити факти, накопичені в результаті дослідів. Коли я тут згадую це, мені смішно. Тих думок про природу, про людський організм, про зв’язки між ними, — тих думок, які виникли у мене тут, вистачило б для десятка докторських дисертацій. Іноді я роблю записи на диктофоні, та слів не стає, надто бідна людська мова, щоб висловити все, що я тут зрозумів.

І не раз згадую я старовинне східне прислів’я: “Згасла зірка — вмерла людина, вмирає людина — гасне зірка”. Це не просто метафора, не просто порівняння людини із зіркою. Адже між природою і людиною існує не лише прямий, а й зворотний зв’язок. Сучасна наука вже знає, якою величезною мірою природа впливає на людину — і не лише на склад її крові, на здоров’я, а й на її почуття, плин думок. Згадаймо лишень, як у пасмурну погоду нам чомусь стає сумно, все починає дратувати, хоча, здається, підстав для цього немає… І

1 ... 41 42 43 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 80», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 80"