Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90"

219
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90" автора Анатолій Григорович Михайленко. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90» була написана автором - Анатолій Григорович Михайленко, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90" в соціальних мережах: 

Произведения, вошедшие в очередной выпуск ежегодника “Приключения, путешествия, фантастика”, написаны в различных жанрах и стилях. Тут и приключенческие рассказы, и — философские, с тонким анализом психологии человека. Разрабатываются традиционные для фантастики темы, как контакт с внеземным разумом или путешествие во времени. В сборник вмещены также очерки об интересных поисках и открытиях.

Твори, що складають черговий випуск щорічника “Пригоди, подорожі, фантастика”, написані в різних жанрах і стилях. Тут і пригодницькі оповідання, яким притаманні динамізм сюжету та несподіваний поворот фабули, і — філософські, з тонким аналізом психології людини. Розробляється й традиційна фантастична тематика, як-от: контакт з позаземним розумом або мандрівки в часі. В збірник вміщені також нариси про цікаві пошуки й відкриття.
Та якими б не були різноманітними твори, об’єднує їх одне наближеність до проблем сьогодення.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 58
Перейти на сторінку:
Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90


Упорядник В. А. Заєць

Рецензент член СП СРСР О. Б. Стаєцький

Xудожник Ж. Б. Цимовська





ПОДОРОЖІ
Анатолій Михайленко
КАМЧАТКА НА ДОТИК[1]
Подорожні нотатки
І

У нашій школі останню парту називали “Камчаткою”. Звичайно, у вашій теж. І в школі, де вчились мої діти. Певен, коли й онук піде до школи, буде те саме. Бо це — край світу. Не Чукотка, не Командори, не Сахалін, а саме Камчатка — край світу. Сидять на шкільних “камчатках” завжди безнадійні двієчники, на яких усі рукою махнули, і вони самі на себе також.

З тих далеких шкільних років утвердилось: Камчатка — це щось неблизьке і трохи безнадійне. Та й історія слави додала — місце вигнанців.

Словом, люди туди не їдуть з доброї волі, туди їх посилають.

Цей стереотип було зламано в роки хрущовської “відлиги”. Ми, випускники факультету журналістики Київського університету “зразка 1961 року”, чесно шукали для самоутвердження найдальші меридіани та найвищі паралелі. Льонька Кабалов, підписуючи направлення в Магадан, жартома казав: “Я їду добровільно, не хотілось, щоб когось із вас туди послали”. На щастя, цього не сталось, хоч заморозки прихопили й нашого цвіту. Та от сплинуло майже тридцять років. Якщо ви бачите в програмі “Час” репортаж із Норильська чи взагалі з Заполяр’я, знайте: веде його мій однокурсник Валерка Кравець. Десь на Далекому Сході загубився Іван Шваюк. У Хабаровську працює Віктор Шевченко. З Красноярська — на Саяно-Шушенську ГЕС, звідти — у В’єтнам — одіссея Олеся Грека. Досі не відпускає від себе Камчатка Михайла Жиліна. Може, ви бачили кумедне й зворушливе фото ведмедиці з двома ведмежатками, яке обійшло видання всього світу, — фотографував Михась. Або фотоальбоми про диких звірів, про риб Камчатки — ці нерпи й сивучі, ведмеді й вовки, олені й рисі, зайці й горностаї пройшли через об’єктив і серце Михася. В його альбомах навіть одне з найгрізніших явищ природи — виверження вулканів — не лихо, не трагедія, а хмільне буйство непогамованих підземних сил. За роки праці Михась із фотоапаратом і рюкзаком проїхав верхи, пройшов, проповз, пробрів Камчатку й Командори не один раз. Найменше користувався літаком, трохи більше — вертольотом. І то здебільшого для того, щоб закинули його до якогось пробудженого вулкана чи гарячого гейзера, звідки вибиратиметься потім кілька діб із рюкзаком, палицею, рушницею та фотоапаратом.

Мабуть, Михасеві листи, його фотоальбоми й виманили мене в той незвіданий край. От і махнув на Камчатку.

Що частіш я забираюсь на далекі паралелі й меридіани, то більше втрачається відчуття загадковості Часу й Простору. Непомітно плинуть під крилом літака часові пояси: один, два… п’ять… дев’ять… На Камчатку я взяв два годинники, в одному з них не переводив стрілок. Дзвонив додому за камчатським часом о восьмій ранку, а в Києві вже готувалися до сну. На Україні дванадцята ночі, а на Камчатці — третя дня. Земля уявляється круглою вже не лише теоретично. Коли ми спимо, десь на Камчатці або Сахаліні працюють люди. І довга дорога в небі, і округлість землі, і запаморочливі відстані для мене стали аж надто уречевлені. І я тепер добре знаю, хто зустрічає новий день, коли ми тут ще солодко спимо, хто, навантаживши його клопотами й тривогами, проводжає в довгу дорогу по країні аж сюди, до мене.

Чи бачили ви день без ночі?

Ми летіли назустріч сонцю зі швидкістю один часовий пояс на годину. Тобто коли б рухались за сонцем, то, знявшись у небо о восьмій ранку з Петропавловська-Камчатського, приземлилися б у Києві… о дев’ятій ранку. Але літак ніс нас назустріч сонцю, назустріч часовим поясам, і ми приготувалися до короткої, спресованої ночі. Я вже звідав такі перельоти: сонце ліворуч швидко, ніби похапки, ховається за обрій, небо наливається важкою космічною чорнотою, висіває поряд з літаком холодні крижинки зірок, і не встигаєш задрімати, як по правому борту поквапливо рожевіє небокрай, відганяючи космічну темряву й пригашуючи зірки. Але цього разу було інакше. Сонце весь час над обрієм, на тій самій висоті. Годину висить, і дві, і три, наче й не збирається на спочинок. Незабаром помічаю: денне світило трішки піднялось. Овва, зійшло не сідаючи! Цю загадку двох днів без ночі, з якою я зустрівся вперше, мені пояснив пілот нашого лайнера. Яка повітряна траса найкоротша з Москви до Петропавловська-Камчатського? Здавалося б, Москва майже на тій самій паралелі, що й Петронавловськ-Камчатський, отже, по паралелі й слід летіти. Та прокладіть на карті Союзу пряму лінію між обома містами, і вона неодмінно захопить чималий шмат Північного кола. Саме так ми й летіли: від Москви на Північ, потім кілька годин на межі материка й Північного Льодовитого океану (бачили в ілюмінаторі крижані поля й ополонки), а далі — на південь. Оскільки ж стояло полярне літо, то сонце над маківкою планети зробило своє звичне коло, не заходячи. От воно весь час й висіло, ніби припнуте на ланцюжку, з’єднавши два дні без ночі…

Уже на першому письменницькому виступі в приміщенні обласного театру я звернувся до аудиторії: “Чи не заперечуватимете, коли говоритиму українською мовою?” Зал дружно зреагував: “Ні, нас тут половина — українців”.

Потім я щоразу вдавався до цього нехитрого прийому, і незмінно лунало з залу: “Нас тут половина — земляків”. Щоправда, якось — з розчуленості, з довір’я? — почув у відповідь: “Ми тут через одного — “хохли”. Довелося тактовно виправляти: “Досить нам бути “хохлами”, будьмо тим, ким є, — українцями”.

Але “хохлацькі” корені ще не відмерли, й не тільки на Камчатці. Маю на увазі тих земляків, які згадують, звідкіля вони і яких батьків діти, лише тоді, коли сідають вареники молотити або галушки.

На час нашого приїзду на Камчатку ще не було опубліковано даних про національний склад півострова — цього унікального конгломерату народів, перемеленого жорнами царизму, а в наш час — сталінізму та брежнівщини. На перепис десятилітньої давнини покладатися важко: багато українців, зденаціоналізованих теорією злиття націй, тоді називали себе росіянами, боялись, аби не приліпили їм ярлик націоналіста, були й просто “хохли”. Тепер не боялись — признавалися. Признавались із гордістю. Перший секретар обкому партії Павло Павлович Зінов’єв назвав попередню цифру: з 469 тисяч населення Камчатки українців — 37 тисяч. Це немало, хоч насправді українців таки ж більше. Але на чималому обширі півострова, освоєному, обжитому й українцями, я не зустрів ні вулиці

1 2 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90"