Читати книгу - "Темна матерія"

І він просто не випускає її з рук.

А може, причина в ній?

Мабуть, це просто пиво, кришталеве осіннє світло й загальна енергія натовпу.

Хоча, навіщо мудрувати, все це — просто відчувати себе живим, сидячи на бейсболі осіннього дня у серці свого міста.

У Чарлі були свої плани після гри, тож вони підвезли його до будинку товариша на Логан-сквер, заїхали в особняк переодягтися і вирушили прямісінько у вечір, удвох — десь біля центру міста, без напрямків, без намірів, галасвіта.

Просто прогулянка суботнього вечора.

Ледве рухаючись по Лейк-Шор-драйв серед жвавого натовпу у вечірню годину «пік», Даніела дивиться вздовж центральної консолі «Шевроле Субурбан» десятирічної давності й каже:

— Здається, я знаю, з чого хочу почати.

За тридцять хвилин вони вже в човнику чортового колеса, прикрашеного гірляндами світла.

Повільно піднімаючись над видовищною набережною Неві Пір, Даніела милувалась елегантним обрієм свого міста, а Джейсон міцно тримав її у своїх обіймах.

На самісінькій вершині їхнього єдиного оберту — на висоті сорока п’яти метрів над веселощами — Даніела відчуває, як Джейсон торкається до її підборіддя і повертає її обличчя до себе.

Вони самі-самісінькі в цьому човнику.

Навіть тут, нагорі, нічне повітря підсолоджене ароматом вергунів і цукрової вати.

Сміх дітей, що кружляють на каруселі.

Радісний крик жінки, яка закотила м’ячик в лунку з одного удару десь далеко внизу на мініатюрному полі для гольфу.

Напруження Джейсона розбивається об усе це.

Він цілує її, і вона відчуває крізь його штормовку, як у його грудях серце стукає наче молотком.

Вони вечеряють у задорогому для себе ресторані, розмовляючи весь вечір так, як не розмовляли вже багато років.

І не про якихось людей, чи про «а пам’ятаєш, як...», а про ідеї.

Вони прикінчують пляшку «Темпранілло».

Замовляють ще одну.

Роздумують, чи не провести всю ніч у місті.

Даніела вже давно не бачила свого чоловіка таким пристрасним, таким упевненим у собі.

Він збуджений, знову закоханий у життя.

Десь на середині другої пляшки він зауважує її погляд у вікно, питає:

— Про що ти думаєш?

— Це небезпечне питання.

— Я знаю.

— Я думаю про тебе.

— І що про мене?

— Таке враження, що ти намагаєшся переспати зі мною, — вона сміється. — Тобто, таке враження, що ти намагаєшся, а намагатися не треба. Ми вже давно одружені, але мені здається, що ти, гм...

— Залицяюсь до тебе?

— Точно. Не ображайся. Я не скаржуся. Зовсім ні. Це дивно. Я просто не можу зрозуміти, звідки це. З тобою все гаразд? Може, щось не так, а ти мені не кажеш?

— У мене все чудово.

— То це все через те, що тебе мало не збило таксі позаминулої ночі?

Він каже:

— Я не знаю, чи то моє життя промайнуло перед очима, чи ще щось, та коли я прийшов додому, все було якесь інше. Якесь реальніше. Особливо ти. Навіть зараз, у мене таке відчуття, наче я бачу тебе вперше, і в мене аж у животі крутить. Щомиті я думаю про тебе. Я думаю про все, що ми вибирали в житті, щоб настала саме ця мить. Коли ми сидимо разом за цим чудовим столом. А ще я думаю про все, що могло статися і перешкодити тому, щоб ця мить настала, і все це здається таким, я не знаю...

— Яким?

— Таким крихким.

Тепер він сам задумується на якусь мить. Нарешті каже:

— Так страшно, як подумаєш, що кожна наша думка, кожен вибір, який ми робимо, відгалужується в якийсь новий світ. Сьогодні після бейсболу ми пішли на Неві Пір, а потім прийшли сюди на вечерю, так? Але це тільки одна версія того, що відбулося. В іншій реальності замість Неві Пір ми пішли слухати симфонію. Ще в іншій ми залишилися дома. А ще в іншій ми потрапили в жахливу аварію на Лейк-Шор-драйв і більше нікуди не пішли.

— Але ж ці реальності насправді не існують.

— Насправді вони такі ж реальні, як і та, в якій ми з тобою перебуваємо зараз.

— Як це може бути?

— Це таємниця. Але існують ключі. Багато вчених-астрофізиків думають, що сила, яка втримує разом зірки й галактики — те, що змушує весь наш всесвіт працювати, — береться з теоретичної матерії, яку ми не можемо ні виміряти, ні побачити безпосередньо. Те, що називають темною матерією. І з цієї матерії складається більша частина відомого всесвіту.

— То що ж воно таке насправді?

— Ніхто точно не знає. Фізики намагаються побудувати нові теорії для пояснення