Читати книгу - "Поїзд, що зник"

- Моєму чоловікові погано! Де у вас телефон?

Офіціант автоматично показує на двері до вестибюлю. Жінка вигукує:

- Благаю, допоможіть йому, а я по «швидку»!…

І вибігає у вказаному напрямі. Офіціант схиляється над мужчиною, намагається розстібнути йому комір сорочки і розуміє, що то вже зайва процедура. Клієнт більше ніколи і нікому не заплатить. Хіба що Харону… Усвідомлення цього факту мобілізує офіціанта в правильному напрямі. Він не пробує воскресити покійника, а стрімголов кидається до підрозділу міліції. Бориспіль - то не Жуляни, у ньому, між іншим, і митниця є, і прикордонна служба, - для міжнародних рейсів. (Були вони і в Жулянах, на випадок паскудних метеоумов Борисполя, але звідки Олексі було про це знати? - авт.)

Та й хлопці з «Контори» тут не випадкові гості. Плюс міліціонери повітряного супроводу, ті, котрі в цивільному літаки супроводжують. Загін чималий, бо рейсів багато. Через кілька хвилин усе, що було в змозі бігати, стріляти і гавкати, розпочало облаву на прилеглих територіях. Подзвонили військовим льотчикам, які мають в Борисполі свою зону, і їхні вартові негайно перекрили той сектор.

Першою примчала підмога з містечка Борисполя. Столична міліція прибула трохи пізніше, але ДАІшники на КПП харківської траси вже через три хвилини після того, як інформація прийшла в Управу на Богдана, почали зупиняти і перевіряти всі машини, що йшли з боку аеропорту. Їм допомагали хлопці з Дарницького райвідділу. Жінка - як у воду впала. Від’їхати вона не могла теоретично, бо на автобус-експрес була велика черга. Крім того, єдину машину, що встигла відійти за цей час, гальмонули на КПП. На таксі черга була менша, але кілька хвилин все одно треба було почекати.

Я вважав, що жінка приїхала з «ліваком», який чекав її десь поряд з аеропортом, але не дуже на виду. Він же й повіз потім брюнетку, але не через Дарницьке КПП, а лісом до Броварської траси. Максимум - до кінцевої зупинки метро. Старий зі мною не погоджувався:

- Вона нікуди не тікала. Заскочила до жіночого туалету, змила косметику, заховала перуку, потім спокійно забрала з автоматичної камери схову сумку, в якій було щось на взірець літнього плаща, і тихесенько передрімала у всіх під носом. Їй навіть не треба було імітувати пасажирку, що відлітає. На крайній випадок сказала б, що чекає спецрейс із Уренгою з вахтовиками - там її чоловік. Бо, якщо чесно, то самого будинку аеропорту так ніхто і не перевірив. Прочесали кожен кущик, до самої траси, а про зали чекання навіть не подумали.

- От же халепа: здавалось би цього разу свідків більш ніж достатньо…

- Ти пам’ятаєш старе міліцейське прислів’я? «Бреше, як свідок». Я б усі їхні свідчення за один-єдиний відбиток пальчика її віддав. Але - не з нашим щастям. Офіціант казав: вона в то-о-оненьких таких рукавичках була…

- Зате словесний портрет ми, як то кажуть, змалювали. Є з чим працювати. Хоча жінці зовнішність змінити - раз плюнути. Перефарбувала волосся, змінила зачіску, намалювалась, окуляри одягла… ось і тут - окуляри.

- То вона що - весь час в темних окулярах була? Чи тільки на вулиці?

- Ні, і в ресторані теж.

- Жінка не знімає темних окулярів у приміщенні в трьох випадках: коли у неї під оком “ліхтар”, коли вона не встигла нафарбуватись і коли вона не хоче, щоб її пізнали.

- І четвертий - якщо мужчина скаже, що їй ці окуляри личать. Але, на мою думку, у нас не той випадок.

- Гаразд, не відволікайся на лірику.

Єдине, що нас втішило - жінка не встигла поживитися. Гаманець залишився у внутрішній кишені піджака, небіжчиків «дипломат» - під столом, чемодан - у камері схову. Пасажир летів зі Львова до Новосибірська через Київ, рейс затримали - погані погодні умови на Південному Уралі. Ніяких матеріальних слідів жінки і цього разу не залишилось. Ніж та виделка були акуратно витерті, бокал зник.

Офіціант бідкався, що посадив пару в тінь - на їхнє прохання. Тому запам’ятав лише коротку, «під пажа», зачіску жінки, її темне волосся, косметику, що більше скидалася на грим. Решта подробиць - то вже не факти, а враження: «Красиво ходить, бо ніг не волочить». Розмову мужчини і жінки офіціант не чув, тому що оркестр грав голосно, а оголошення про затримки прибуття та вильотів передавали ще голосніше. Клятий циклон над Уралом і нам, лягавим, зіпсував роботу, тому що пасажирів в аеропорту набралось ледь не втричі більше.

Про те, що незнайомка прихопила з собою бокал, я вже казав. Крім того, вона попросила офіціанта прибрати весь посуд і тільки після цього накапала своє зілля в чарку приятелю. Але тут вона сама себе перехитрила, бо мало не відкритим текстом пояснила нам, лягавим, що вже мала справу з кримінальним кодексом - і неодноразово. Бо добре знає, що таке прямі та непрямі докази.

З цього приводу відбулася дуже цікава дискусія у нас в Управі. Старий викликав до себе в кабінет нашу групу і вмив, як останніх шмаркачів:

- Ну, на що авіаміліція схалтурила, так від цього нікуди не дінешся. У них своя специфіка: схопить і скрутить злочинця до того, як він витягне зброю. Мені пояснювали, що збити Іл-18 можна одним-єдиним пострілом зсередини. Аби куля влучила туди, куди треба. Тому хлопці з Борисполя зробили те, що мали зробить - одразу кинулись навздогін. Добре, облишимо, бо з них своє начальство стружку зняло на всю глибину різця. Але ж ви нормальні сискарі, без крилець. У вас повинен бути тільки один пропелер… самі знаєте, де! А ви що? Побігли слідом за авіаторами, перетрушувати те, що вони вже перетрусили. А треба було що? Перше - поставити раком