Читати книгу - "Путівник по галактиці для космотуристів"

— Так, — почулася відповідь.

— Лише не подумайте, що нам це дає велике задоволення, — гукнув другий.

— Ми так не думаємо, — запевнив Форд.

— Слухай-но, Бібльброксе. Уважно.

— Це ще навіщо? — гукнув Зафод.

— А для того, — прокричав поліцейський, — що я тобі зараз одну розумну річ скажу, ти не ображайся. Тож, або ви здаєтесь, і ми вас трохи відлупцюємо. Зовсім трохи — ми ж проти фізичного насильства. Або ж ми зараз підірвемо цю чортову планету з усим мотлохом, а заодно ще кілька інших.

— Але це божевілля! — верескнула Тріліан. Ви цього не зробите!

— Ще й як зробимо, — запевнив її поліцейськиї. — Правда ж зробимо? — спитав він свого напарника.

— Звичайно, які можуть бути сумніви, — відповів той.

— Але навіщо? — запитала Тріліан.

— Бо навіть таким високоосвіченим лібералам, як ми, слідд виконувати свій обов’язок.

— Я їм не вірю, — промимрив Зафод, хитаючи головами.

— Ну то що, іще постріляємо? — запитав один поліцейский у іншого.

— Чому б ні?

І вони знову натисли на гашетки.

Тріскотня і спека сягнули апогея. Поступово стіна блока буфетного регістру почала стікати на підлогу, язики розплавленого металу підступали до ніг. Втікачі притислись один до одного тісніше. Вони чекали свого кінця.

Але кінець так і не настав, принаймні поки що.

Раптом, мов по команді, стрілянина припинилась. У тиші, що запала, виразно пролунав придушений стогін, за ним глухий удар. Усі четверо обмінялися здивованими поглядами.

— Що сталося? — запитав Артур.

— Мабуть, їм набридло стріляти, — сказав Зафод, знизавши плечима.

— Чому?

— Не знаю. Чому б тобі не піти й не розпитати про все у них?

— Е ні.

Вони почекали.

— Алло, — гукнув Форд.

Ніякої відповіді.

— Дивно.

— Може, це пастка?

— Вони б до такого не додумалися.

— А що це гупнуло?

— Не знаю.

Почекали ще трохи.

— Добре, — сказав Форд, — я піду у розвідку.

Він оглянув інших.

— Чому ніхто не каже: «ТИ НЕ МОЖЕШ РИЗИКУВАТИ СВОЇМ ЖИТТЯМ. ДАВАЙ ПІДУ Я»?

Ніхто не промовив ані слова.

— Гаразд, — Форд підвівся на повний зріст.

Нічого не сталося.

І через секунду чи дві теж нічого не сталося. Форд, напружуючи зір, вдивлявся в густий дим, що йшов з палаючого комп’ютера.

Обережно він вийшов на відкритий простір.

Нічого не сталося.

За двадцять футів лежало тіло в скафандрі. Поліцейський простягся, широко розкинувши руки. Приблизно на такій самій відстані з протилежного боку лежав другий поліцейський. Більше нікого не було видно.

Саме це й викликало найбільші підозри.

Крадучись, Форд наблизився до нерухомого поліцейського. Той не подавав ознак життя, лежав нерухомо. Форд підійшов упритул і наступив на пістолет, затиснутий у руці. Він нахилився й витяг зброю з покоцюрблених пальців.

Поліцейський був мертвий.

Оглянувши його, Форд зрозумів, що він з Капи Благулона, — мешканцям цієї планети у бідній на кисень атмосфері Магратеї доводилось носити скафандр і дихати метановою сумішшю.

Електронна мінісистема життєзабезпечення була повністю виведена з ладу.

«Дивно», — подумав Форд. Він знав, що кожна індивідуальна система безпосередньо з’єднується з центральним бортовим комп’ютером за допомогою інфрадельтахвиль. Такий зв’язок вважався надзвичайно надійним, позбавленим впливу будь-яких випадковостей. Вивести її з ладу могли хіба що перешкоди в діапазоні, але таких випадків у практиці використання інфрадельтахвиль зареєстровано не було.

Форд оглянув другий труп. І тут сталося щось неймовірне. Сталося, мабуть, одночасно.

Друзі були так само здивовані, як і Форд, але причина смерті їх не зацікавила.

— Гайда звідси, — сказав Зафод. — Якщо вони прилетіли сюди за нами, то скоро тут буде підкріплення. — З цими словами він вихопив бластер, перетворив безневинний арифмометр, що випадково уцілів, на пару й вибіг у коридор.

Він мало не зробив решето з аерокара, який стояв за дверима.

Аерокар був порожній. Він належив Слартібартфасту.

На панелі приладів була пришпилена записка з намальованою стрілкою.

НА ВАШОМУ МІСЦІ Я Б НАТИСНУВ НА ЦЮ КНОПКУ.

Аерокар промчав сталевим тунелем із швидкістю Р-17, який вивів їх на овіяну крижаними вітрами поверхню планети. Над її просторами займався сірий світанок.

Р- одиниця так званої розумної швидкості, тобто такої швидкості, яка не шкодить здоров’ю, душевній рівновазі й за якої спізнення не перевищує п’яти хвилин. Величина її відчутно змінюється при зміні перших двох умов. Неабияка роль належить і третій умові.

Рівняння швидкості слід розв’язувати у спокійному стані, інакше воно може призвести до стресу, появи ракової пухлини, а в окремих випадках — до смерті.

Р-17 не фіксована, але досить велика швидкість.

Аерокар домчав їх прямісінько до шлюзу «Золотого Серця». Корабель так само незворушно лежав на мерзлому грунті, як обгризена кістка. Висадивши їх, аерокар розвернувся і заквапився назад, очевидно, у своїх невідкладних справах.

Тремтячи від пронизливого ранкового холоду, друзі оглянули корабель.

Поряд з їхнім кораблем стояв ще один.

Другим виявився поліцейський патрульний корабель з Капи Благулона — брудно-зелений гостроносий обрубок. З усіх боків він був помальований погрозливими написами різної величини. Вони інформували усіх зацікавлених, звідки прибув корабель, до якої поліцейської дільниці він належить і куди слід підключити шланги для палива.

Він видавався неприродно похмурим і мовчазним. Надто похмурим навіть для корабля, екіпаж якого лежав мертвий у заповненій димом